Для голосування необхідно авторизуватись

Хіба мрії здійснюються?

Їй було вже тридцять п’ять, років десять тому вона вважала, що в цьому віці вже буде старою та матиме все, про що мріяла. Збувся лише прогноз стосовно віку. Вона побачила тридцять п’ять весен, скільки ще судилося побачити – вона не знала, але відомо було одне, що треба поспішати. От вона й поспішала, тільки не до здійснення бажань, а на роботу, яка вже давно перестала приносити їй задоволення. Працювати викладачем вважалось доволі престижно, вона землі під ногами не відчувала від радості, коли запропонували місце в рідному університеті. Дисертації, статті, конференції, студенти, що прагнуть знань. Це все лишилось десь позаду, а сьогодні чекали на неї холодні пусті очі першокурсників, і боялася вона найбільше, що й голови їх пусті. Студенточки розмальовані, одягнені, як китайські ляльки, тільки те й робили, що хитали головами, а їхні очі – роздивлялись свій манікюр… Або хлопчурики в сорочечках в клітинку, в таких тільки йти на фізмат, з айфонами, айпадами, планшетами, круті, хоч і з села приїхали, як вона колись, але тепер всі тут з міста. Зараз взагалі з села не має студентів, бо «з села» бути соромно, ще й сесію першу не склав, а вже пише Полтава, Київ, Харків в соціальних мережах. От як ми зараз живемо. А їй так хотілося родини, маленької дівчинки, нової рідної душі для себе, бо в неї була лише бабуня, що замінила їй і маму, і татка. Ви не подумайте, трагедії там ніякої не сталося, батьки її були живі-здорові, от тільки їм не потрібна була ця дитина. Коли її юна мама дізналася, що вагітна, то батько її дитини був вже в армії, а повернувшись, навідався декілька разів, та й не склалося. А дитина лишилася з бабунею, бо мама зібралась до міста і голосно заявила: «Та куди я її заберу, хто на мене з нею гляне, а я нормально жити хочу». От і зосталася Настуня з бабунею. Мати й заміж вийшла і діток двох народила, а її забирати не поспішала. І в дитинстві Настя завжди боялася, що не матиме власної сім’ї, бо мама вважала її загрозою для існування нової родини. От доля і карає жінку за дитячі страхи, бо всім відомо: «Чого ми найбільше боїмось – здійснюється». Настя з болем в душі дивилася на студенток, що були вагітними та мучились за цими незручними партами, вони не усвідомлювали, як нагородила їх доля. Хоча вони вважали дитину тягарем, і тільки-но народжували, знову сідали за незручні парти, з новим манікюром та бездумно кивали головами. А їхні матері, бабусі успішно годували діток сумішами, поки горе-матусі лише викладали фото з малюками у соцмережі. Лише одиниці переводились на заочне відділення та знаходили час для своїх кровинок. Настя їм не заздрила, вона їх жаліла, а заодно жаліла себе, бо часто замислювалась над тим, чи зможе вона хоч коли-небудь відчути те, що відчувають вони, коли дитина б’є ніжкою в животі, коли стискає твій палець своєю малесенькою ручкою. І чому доля така несправедлива? Вона доходила до корпусів університету, праворуч від неї вже були вікна актової зали, а перед ними росли молоді деревця, бруньки, які вже ось-ось розпустяться, трава так швидко виросла цією весною, вона навіть не помітила цього. Двері аудиторії Анастасія Сергіївна закрила за собою, студенти встали-сіли і почалась лекція. Одна, друга, третя…Так, як дні, місяці, роки її життя зникали не відомо куди. Її вже давно ніщо не цікавило: ні новини, ні їжа, ні одяг, ні фільми. Тільки книги, читаючи їх, вона забувалась і жила життям їх героїнь, сучасних рішучих жінок, що знаходили своє щастя. Прокидатись вона не любила, особливо, коли бачила сни, бо вони були завжди кращими, ніж реальність. Спочатку вона відчувала ейфорію від сну, а потім її чекало гірке розчарування дійсністю… Життя Насті було позбавлене сенсу, тому перестало її задовольняти. І його змінила звичайна розетка на кафедрі. Тут почаювати любили, тому частенько вмикали електрочайник, от вона, не витримавши лихої долі, й розплавилась. А електрик, що прийшов на допомогу, і став чоловіком Насті. Все відбулося дуже практично: спочатку Настя запропонувала йому чаю, як спосіб протестувати розетку, а він запропонував провести додому, а разом з тим приніс продукти з магазину. Він допомагав їй носити продукти, аж поки вони не зареєстрували стосунки. Не було того весілля, на яке вона чекала, бо його мама запевнила, що в їх віці не гоже святкувати. Родина оселилась в гуртожитку (Насті виділили цілу секцію): в меншій кімнаті була кухня, поставили електроплитку, встановили раковину, купили меблі, а в більшій – мешкали, ще було дві кімнаточки з туалетом та раковиною, раковину прибрали і встановили малесеньку душову кабінку. Тож умови були створені все-таки кращі, ніж в його однокімнатній з мамою, та й до роботи добиратись десять зупинок не потрібно. Через рік Настя вже мала Нату – єдину рідну душу. Вона й ім’я обрала на своє схоже, щоб бути ближчою до дитини, бо боялася стати схожою на свою матір. Жінка звикла, що все має бути ідеально, тому і вдома викладалась на всі сто. Поки дружина була в декретній відпустці, два з половиною роки (саме таку розкіш вона собі могла дозволити), її чоловіка все влаштовувало. А тепер їй треба було встигати вдвічі більше, а він лише підливав масла в вогонь: то йому не смачно, то – мало, то – уваги не вистачає. А ще його безмежно дратувало, що саме він мав Натулю з дитсадка забирати. Ну а як же по-іншому, в неї лекції в другу зміну є, ще й заочники, а потім швиденько додому вечерю готувати. Насті саме запропонували видати курс лекцій. Вона була безмежно щасливою, і сім’я, і робота, і все, як в людей. А от чоловіка, видно, все, як в людей, не влаштовувало і щоденне пиляння змінив відвертий монолог. Бо одного вечора, сидячи над книжкою, вона почула, що йому все остогидло: смердючий гуртожиток з вічними криками студентів з вікон, її страви несмачні (от мама дійсно вміє готувати – смажене, печене кожного дня), а ще, ще…, що вона йому огидна, їй до жінки – ой як далеко. Та й одружився він на ній, бо мати так хотіла, щоб було кому приглянути за ним, після її смерті, а тепер вона роздивилась, що Настя не та жінка, що йому потрібна. Ідеальна жінка – це та, що присвятить йому життя, а не своїм писулькам. Насті здавалось, що вона зможе все, навіть гори звернути, завжди встигала: і приготувати, і попрати, і навіть донечці на ніч казку прочитати. А його обов’язком було лише Нату з садочка забирати, іноді приглянути за нею, коли Настя працювала. Та він же мав все зрозуміти, але це для нього було надзвичайно важке завдання. Лягала пізніше за всіх, раніше – прокидалась, з ніг валилася, а йому – печене, смажене кожного дня подавай, то ще й Нату важко забирати. Жінка зібрала його речі і вранці чоловіка вже не було. Насті захотілося вити, вона від болю закусила губу, зайшла на кухню, закрила двері та сповзла по них на підлогу. До тями її привела Ната, що прокинулась і шукала маму. Зателефонувала на роботу, декан була хорошою знайомою Насті, і замість неї поставили якусь аспірантку читати лекції. В неї піднялась температура, жінка не виходила з дому тиждень, лише іноді піднімалась, щоб приготувати донечці її улюблену картоплю. Мала цілими днями дивилася мультфільми та визирала у вікно, донечку вабила сонячна погода. Ната не могла зрозуміти, що сталося з мамою і де подівся її тато, навіть попри свій вік, вона хвилювалася, хвилювалася по-своєму, бо була надзвичайно тихою. Вона часто запитувала матусю, коли вже вони підуть гуляти. І в неділю Настя вирішила прогулятись з донечкою. Знову була весна, та Настя вже була іншою – зі свіжою раною в серці та з мрією в руці. Ната, йдучи, підстрибувала від радості, тримаючи маму за руку. А в її мами в голові крутилося одне: «Ти не жінка, в тобі від неї навіть нічого не лишилось, ти, як робот запрограмований, все виконуєш по плану, безбарвна, одягнена, як баба сільська». І Настя перевела очі з сірого асфальту на людей, її цікавили жінки. Які вони? Який вигляд мають сучасні жінки? Відповідь на це питання вона отримала негайно. Вони були яскравими, по-весняному, з гарними зачісками. Настя запитала в донечки, як виглядає її мама. Натуня ж відповіла чесно, так, як вміють лише діти. Настя для неї найкраща мама в світі, та вона схожа на хмарку, а он ота тьотя нагадує сонечко, а ще, що в мами не цокають підбори і волосся треба розпустити, як в принцеси. Настя присіла, обняла донечку і сказала, що вона стане сонечком, і туфельки зацокають, і волосся буде, як в принцеси. Донечка відповіла, що також хоче, щоб і в неї були нові туфельки, такі, які цокають. Настя зняла з картки частину грошей, що відкладала на літню відпустку – сюрприз для родини. Тепер чоловіка вже немає і грошей їм треба значно менше. Відразу ж пішли до перукарні, де відрізали її довгу косу. Настя думала, що шкодуватиме, але замість цього відчула полегшення. Волосся стало по плечі і йому надали ледь рудого відтінку. А Натуні заплели косичку навколо голівки. Обов’язковим також був манікюр та макіяж. Вона часто бачила своїх студенток нафарбованими з гарним манікюром, та вважала це все дурницями, марною тратою часу, але тепер це було надзвичайно потрібне і їй, бо хотілося довести перш за все собі, що вона – гарна впевнена в собі жінка. Коли Настю розвернули до дзеркала, жінка почула, як одна майстриня іншій сказала: «Дарма ти цю не клацнула, та її б фотку можна було для реклами у нас почепити і підписати до і після, клієнтів повалило б». І Настя зрозуміла, що має шикарний вигляд. Вийшовши з перукарні, вона запитала в донечки про свій вигляд, а та відповіла, що тепер мама схожа на лисичку-хитрунку з її книжки, там, де вона сидить перед дзеркалом та чепуриться. Напроти перукарні був величезний торговий центр, і вони попрямували до нього. Нату було не впізнати, вона поводилася наче доросла, допомагала Насті підбирати речі. Настя накупила собі речей більше, ніж за всі останні п’ять років. Перший раз в житті вона з такою насолодою підбирала для себе речі. Новий колір волосся вимагав нових кольорів. Ната вибрала сукню для мами нарядну, а Настя для роботи – штани, вони так гарно сиділи на її фігурі, а вона про це раніше навіть не підозрювала, і блузи з кольоровими малюнками дуже пасували їй, нове пальто зеленого кольору і коричневі черевички, утворювали ідеальне поєднання, а ще сумочки, клач. І звичайно ж туфлі на підборах: для неї коралові, а для Нати – рожеві, ті, що цокають. Ще доня отримала в подарунок за терплячість чудову сукню, як в принцеси. З останньої примірочної Настя вийшла повністю переодягнена в новий одяг. Продавчині підтримували підбородки, а Ната закричала: «Погляньте, це ж моя мама!!!». Мама з донею були справді щасливими. І після такого втомливого шопінгу вони зайшли в піцерію, щоб поновити свої сили та приємно завершити прогулянку. Насті здавалось, що всі на неї дивляться, і це справді було так, бо таку розкішну жінку важко було не помітити. Повернулись додому на таксі, бо нести куплене вже не було ні сили, ні можливості. Маленька ж зразу заснула, а Настя почала оглядати свій гардероб. Нові речі їй дуже пасували, нарешті вона почала подобатись собі. Коли Анастасія Сергіївна зайшла до аудиторії, почула щось подібне: «Нічого собі!», «А це точно вона?», а вже потім в аудиторії залунали оплески. Новина про її перевтілення облетіла весь університет, до їх кафедри заходили, як до музею подивитись, але всі з поважними причинами: кому цукру позичити, а кому листочок стандартний, а в студенток різко інтерес до знань проявився, бо плани практичних занять стали популярнішими, ніж пиріжки в буфеті. Настя йшла додому пізно, бо справ назбиралося багацько, на порозі університету її чекав чоловік з букетом квітів. Це були перші квіти для неї в його руках. Та його слова вразили її більше, ніж цей широкий жест з квітами. Чоловік був впевнений, що букет квітів – це квиток додому, а коли Настя сказала, що їй від нього нічого не потрібно, то він дуже здивувався, бо вважав, що вона так вирядилась, аби тільки його повернути. Він дуже дратувався, бо жінка не брала букета, він же не клоун з квітами перед нею стояти. І вона взяла ці квіти, щоб викинути до смітника, який був поруч, і тільки тоді, коли квіти опинилися в її руках, вона побачила, що то були гвоздики. Чоловік оскаженів від її вчинку, як можна було викинути квіти від нього, та ще й улюблені квіти його матері, це почути від нього Настя точно не чекала. Він здатен подарувати лише ті квіти, що матері його подобаються. Так, тоді вони точно найкращі в світі. Жінка розсміялася і сказала, що завтра ж зранку подасть на розлучення, бо саме тоді в неї є вільний час. І тут наш татусь згадав про донечку, як же вона буде без батька. Дивно, чому ж він не пам’ятав про неї весь цей тиждень, весь пекельний тиждень? Настя зійшла по сходах на тротуар, він же, як коршун, злетів за нею, і знову почав сипати образами. Це в нього виходило найкраще. Тепер вже жінка нагадувала йому повію, так, саме на неї вона перетворюється, бо хто може мати серйозні наміри стосовно жінки з дитиною. Покористуються та й покинуть. На його думку, Настя тільки й може, що задом виляти та ляси точити на лекціях, а для цього великого розуму не потрібно, от він має важливу спеціальність – інженер-електрик, він також би міг в якомусь науковому інституті сидіти і нічого не робити, як вона. Та Настя пішла… Вона, наче прозріла, нарешті вона почувалася щасливою, красивою, вільною. Якби вона йому пробачила, то сама б себе не поважала, образивши раз, він ображатиме її знову і знову, сам же яскраво це продемонстрував на порозі університету, на очах у її студентів. Вона вчинила правильно, навіть сумнівів не було. Нічого, доньку й сама виховає. Так, їй справді треба було поспішати, щоб забрати Нату з садочка. На цьому ж тижні в п’ятницю проводили конференцію, Настя обов’язково мала виступити на ній. Вона виглядала неперевершено, нарешті в неї була нагода одягти сукню, ту, що вибрала для неї доня – кольору «дипломат», як зараз модно називають темно-синій, пишний низ та тоненький пояс на талії, робили стрункою і без того хорошу фігуру жінки, а за словами Нати, її мама виглядала в ній, як Дюймовочка. Після всіх виступів учасників фотографували для якоїсь газети. Позуючи, Настя відчула на талії чиюсь руку, вона повернула голову. Біля неї стояв високий статний чоловік. Він усміхнувся та вибачився, що не зміг втриматись, щоб не доторкнутись до такої гарної та ще й розумної жінки, що підтверджує її виступ. А краса й розум у жінці поєднуються не так часто, саме про таку він мріяв, але не зустрічав. Настя не могла вимовити ні слова, як такий красень міг звернути на неї увагу, це було щось зовсім нереальне для неї. А ще вона згадала, що часто зустрічала його на подібних заходах, про його звичку класти праву руку на кафедру під час виступу, щоб в такт відбивати нею свої слова, на цій руці завжди була величезна золота обручка і очі Насті самі почали шукати її на його безіменному пальці правої руки, але її там не було. Він все зрозумів і розсміявся. Настя почервоніла, вона такого від себе не чекала, це все відбулося якось рефлекторно. Чоловік поспішив повідомити, що жінка не помиляється, він дійсно був одружений, але вже вільний близько року. Тоді прийшла черга сміятися Насті, бо говорив він це, ніби в чомусь був винний. І тут вона згадала, що в божевіллі змін, що відбулися з нею за останні два тижні, вона не зняла своєї обручки. Її охопив страх, бо через свою неуважність вона може втратити чоловіка мрії, вона ж не може йому розказати, що на розлучення подала ще в вівторок, а про обручку забула, що на неї стільки всього навалилося, а ще більше встигнути треба було: студенти, лекції, донечка, недописана книжка, підготовка до конференції. Думаючи це, вона сховала праву руку у волани своєї сукні. Незнайомець сказав, що бачить її вперше на такому заході та й прізвище її йому видалось незнайомим, а от на обручку на її руці він навіть не звернув уваги, такі вже чоловіки неуважні. Настя відчула, як застукало її серце – чи то від зустрічі, чи то від хвилювання за ту невчасну нещасну обручку на пальці. Настя тільки усміхнулась, бо можна було і так сказати: нова Настя брала участь в конференції перший раз. І тут, на щастя, підійшов якийсь чоловік до незнайомця, Настя вже хотіла зникнути, та він попросив хвилиночку почекати. Обручка жінці нестерпно здавлювала палець, і тут вона зробила те, чого від себе аж ніяк не чекала: зняла за спиною обручку і викинула, та закотилася десь під перший ряд крісел. Дякувати Богу, що жінка стояла спиною до вікна і цього ніхто бачив. Нового знайомого звали Андрій Олексійович і від його погляду в Насті бігали мурашки по шкірі. Та жінці потрібно було поспішати до Нати в садочок, доня перший раз отримала роль у виставі. Чоловік сказав: «Може, ви мені номер телефону залишите, раптом ви черевичок не згубите, як мені вас тоді шукати?». Насті була близька тема казкових персонажів, тому номер продиктувала швидко і зникла, як Попелюшка. А суботнього ранку Андрій зателефонував та запросив на побачення. Настя відповіла, що буде не сама, але її слова його не злякали. Так Ната отримала можливість надягнути нову рожеву сукню і туфлі, що цокають. Ще здалеку Настя помітила Андрія та вирішила пояснити доні, що цей чоловік – її друг і вони разом підуть на прогулянку. А Ната зрозуміла все по-своєму, запитавши маму про те, чи не хоче вона поміняти тата на цього чоловіка, як одяг в їх гардеробі. Настя не знала, що можна відповісти донці в такій ситуації, тому вирішила сказати правду, а саме те, що, можливо, цей чоловік і захоче стати її татом, якщо вони йому дуже сподобаються. Андрій стояв з кульками та квітами і щиро усміхнувся, побачивши дівчат. А коли ті підійшли, він подарував квіти Насті та взяв Нату на руки, віддавши їй кульки, сказав, що дівчинка йому дуже сподобалась, бо він давно хотів мати таку донечку. На що дитина радо відповіла мамі: «Бачиш, мамо, це і є наш новий тато, ми ж йому сподобались! А ти хвилювалася!». Настя знову почервоніла, а Андрій розсміявся.

2

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Аліна Конотоп

3
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 09-08-2020