Для голосування необхідно авторизуватись

ЧОРНИЙ ЛЕЛЕКА НАД ЧОРНОБИЛЬЩИНОЮ

ЧОРНИЙ ЛЕЛЕКА НАД ЧОРНОБИЛЬЩИНОЮ…                    

 АБО ВРАЖЕННЯ ВІД ЕКСПЕДИЦІЇ ПО «МЕРТВИМ СЕЛАМ» ЧОРНОБИЛЬСЬКОГО КРАЮ 

 

Конаюча земля Чорнобильського краю… Срібне поле, розкреслене жорсткими лініями мертвих дерев…Цвинтар, розрізаний зчорнілими та розтрощеними навпіл тілами могутніх дубів з вивернутим кореневищем… Самотні дерев’яні ворота без паркану, а за воротами – пустеля що викликає несподівану асоціацію з “Ностальгії” кінорежисера Андрія Тарковського… Здичавілі чорні собаки та дикі кабани, які шугають мертвими селами Чорнобильщини… Темні зграї мародерів, які також блукають цими ж селами… І над цим божевільно – містичним простором, викликаючи образи шекспірівських трагедій або згарищ другої Світової війни, виринає у хмарах чорний лелека…

Все сказане не є сновидіннями. Ці образи-символи я бачив власними очима, мандруючи весною 2002 року «мертвими» селами прадавньої Чорнобильської землі, в складі наукової історико – етнографічної експедиції «Центру захисту культурної спадщини від над надзвичайних ситуацій» Міністерства надзвичайних ситуацій.

Чому ж чорний лелека є сьогодні символом Чорнобильського краю? Цей образ нині своєрідно узагальнює ситуацію, що відбувається на Чорнобильській землі. До Чорнобиля повернулось лише 10 відсотків мешканців, як сказав мені один з місцевих жителів. В основному – це не молодь, а люди похилого віку, які повернулись дожити свій вік та померти на рідній землі…

Скажімо, в «мертвому» селі Залісся я бачив всього дві сім’ї, які повернулись до рідного дому… Запам’яталась у Заліссі сцена: коли наша експедиція розтягнулась колоною і раптом керівник експедиції – головний спеціаліст Міністерства з надзвичайних ситуацій Ростислав Омеляшко вигукнув:        «Дивіться, ось жінка повернулась до власного села і це – добра прикмета того, що Чорнобильщина ще відродиться!»…

Я обернувся і десь метрів за сто побачив жінку полудня віку, яка стояла посеред дороги і дивилась нам услід. Весняне сонце вигравало на її біло-рожевому одязі і обличчі… Жінка стояла на тлі похмурого пейзажу напівзруйнованих цегляних та прадавніх дерев’яних хат. Мені здалося, що я знаходжусь не в 2002 році, а десь у 1941-1942-х роках, коли радянські війська відступали селами і самотні матері, як розповідав мені мій батько, дивились їм услід. Ця асоціація зблиснула в моїй уяві так раптово, що я ще раз обернувся, щоб на все життя запам’ятати жінку…

В Заліссі на 4-й день перебування в зоні я почав поступово звикати до пустельних хат, розкиданих речей, як після господарів, так і відвідин «мародерів»; мисників, дитячих дерев’яних ліжок, іграшок, листів, листівок та фотографій; вишитих сорочок, рушників, народних картин (букети червоно-жовтих троянд , «Три богатирі», пейзажів з оленями), ікон та скринь; розламаної шафи початку ХХ століття, оздобленої різьбленням барочного малюнку; нудотного повітря з присмаком радіоактивної забрудненості, яка в цей день взагалі не вимірювалась…

Напередодні експедиція побувала в «мертвому» селі Лелів, де рівень радіації становив 62 мікроренген.

Отже, Лелів… В автобусі я переписав в записник історію цього села з відомої книги дореволюційного дослідника Лаврентія Похилевича «Сказання про населенні місцевості Київської губернії або статистичні історичні та церковні нотатки про всі села, селища, містечка та міста, що в межах губернії знаходяться», виданої давнього 1864 року.

Мене особисто вразив в цих історичних нотатках не той факт, що до 1832 року село «належало до шепелицького маєтку Василіанського монастиря, або що в ХYІІІ столітті, як засвідчує Похилевич, селом «володіли чорнобильські домінікани» – вразив інший історичний факт. Зокрема, назву цього села, як повідомляє Лаврентій Похилевич, «виводять від «лелеки» – нічного птаха, поширеного в цій місцевості…».

Символічно, що в одній із «мертвих» хат в Леліві я побачив календар, де на останньому листку, котрий не встигли зірвати господарі, стояла дата –   3 травня 1986 року, а внизу – малюнок лелеки…

В іншій хаті (вул. Радянська, 101) на останньому листку календаря була більш рання дата – 19 квітня 1986 року, п’ятниця, тобто за 7 днів до чорнобильського вибуху, який відбувся, як відомо, 26 квітня 1986 року.

В одній із хат (вул. Радянська, 81) я віднайшов учнівський зошит школярки, з якого я виписав фрагмент твору, що був написаний за 4 місяці до трагедії… Ось цитата з цього дитячого твору: «Зимові канікули розпочались 29 числа, в неділю. Кінчились канікули 10 числа, у п’ятницю. Провела я свої канікули не дуже добре. Я захворіла ще у четвер і не пішла на новорічне свято.»… Коли я читав цей твір, то вперше після багатьох лелівських вражень на мене війнув подих життя. Де ж ти, авторка цього твору, відгукнись…

По дорозі до «мертвого» села Весняного автобус зупинився біля так званого «Чорнобилю-2», де в роки «радянського застою» був стратегічний об’єкт космічного зв’язку, який був засекречений під виглядом піонерського табору…

У селі Іллінці «відродження Чорнобильщини» становило лише десять родин. Запам’ятався курган, увінчаний самітнім деревом…

У селі Весняному експедицію, нарешті, супроводжував солдат і дозиметрист. Та рівень радіації тут зростав щохвилини: 60-80-90 – 150- 200-270 мікроренген, а на цвинтарі, поблизу Весняного – радіактивна забрудненість становила 1100 мікроренген… Та при цьому цей цвинтар не складав враження, що могили не доглядаються. Могилки з металевими хрестами були прикрашені рожевими та червоно-блакитними паперовими квітами!

Село Стичанку керівник експедиції Ростислав Омеляшко та почесний учасник експедиції – славетна українська поетеса Ліна Костенко ніяк не могли розшукати по давнім прикметам, де орієнтиром слугувала напівзгоріла хата…

Нарешті, експедиція добралась до Стичанки.

Та спершу, про стичанківський цвинтар, що нагадував мені кінокадри з «Носатальгії» Андрія Тарковського, який наче відчував у своїх кінофільмах художнє середовище світових трагедій, хоча ці філософські фільми були створені задовго до чорнобильського вибуху…

На стичанківському цвинтарі (опис якого частково поданий на початку нарису) я записав могилки тих людей, які померли після чорнобильського вибуху. Зокрема, могила Овсієнко Гапа, Хоменко Василь – померли в 1988 році… А біля могил, мов люди, лежали обгорілі чорні дуби, віття яких мені здавалось розпростертими людськими руками. Над цвинтарем, саме в цю хвилину, нависли сиві пасма хмар і почав накрапувати весняний дощ…

По дорозі в Чорнобиль, де базувалась експедиція, небо знову прояснилось, виглянуло сонце і я побачив у блакитно-бузкових хмарах чорного лелеку…

У самому Чорнобилі, після багатьох вражень від «мертвих» сіл, можна зустріти також і молодь. На одному з будинків я прочитав: «Тут живе господар будинку»…

Та переважно, в Чорнобилі можна побачити людей, які живуть у Києві, а працюють у Чорнобилі за так званим «вахтовим методом». Це пов’язано з тим, що рівень середньої зарплати у Чорнобилі є вищим від київських зарплат. Тому чимало киян працюють у Чорнобилі… І цих киян можна зрозуміти, якщо згадати обсяги безробіття на київському ринку праці, хоча його показники останнім часом і покращуються.

Таким чином, відродження Чорнобильського краю є проблемою соціально – екологічною, як і образ Чорного лелеки у чорному квадраті чорнобильської зони.

Та чи так особливо вже треба відроджувати конаючу і прадавню землю Чорнобильщини..? Чи не ліпшим варіантом буде спрямування коштів на соціальний захист людей, які постраждали від чорнобильської катастрофи?

І над цим питанням, коли згасло відлуння 24- річниці чорнобильської трагедії варто подумати і не тільки державним інституціям, міжнародним інвесторам, але й кожному з нас…

Київ-Чорнобиль. 2002-2010 роки.

Автор – Валерій Кучеренко

 

ІЛЮСТРАЦІЯ : Чорний лелека. Джерело : інтернет

 

5

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Кучеренко Валерій

1 206

Поет, драматург, художник, журналіст, мистецтвознавець, письменник, автор книги поезій-апокрифів "ГОЛГОФА ",
(Київ-2013), публікацій, картин, книг (історія України, філософія, архітектура, образотворче мистецтво).

Коментарі: 989Публікації: 230Реєстрація: 31-08-2020

Автор місяця (Червень 2021)

Достижение получено 11.07.2021

Титул: Автор місяця (Червень 2021)

За публікацію “СВЯТІСТЬ КОХАННЯ (Триптих)”

35 вподобань користувачів у червні

Яскравий коментатор

Достижение получено 30.09.2020

Титул: Яскравий коментатор

Присвоюється користувачу, який прокоментував 50 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 23.09.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій