Для голосування необхідно авторизуватись

Я (не) сама

– Ти себе чуєш? Думаєш, що все знаєш, що найрозумніша? – питав він. – Ти хоч розумієш, що сама все руйнуєш?

Вона стояла навпроти нього, дивилася в такі кохані очі. І не бачила в них нічого. Ні кохання, ні тепла, ні розуміння. Навіть пристрасті там вона не бачила. Нічого. І вже давно.

– Я переживаю за тебе! Що з тобою буде, як не припинеш пити? – не втрималась і все-таки сказала йому.

Знала, що ці слова будуть для нього немов червона ряднина перед сердитим биком. Але вже так накипіло на душі, що не втрималась.

– Ти знову про це? – він розлютився, став немов зовсім незнайома людина.

-Так. Я нову про це! Скільки можна? Тобі нічого не треба, лише б хильнути пива! – знала, що краще не говорити цього, але злість за тривале мовчання зривала всі бар’єри.

“Дістало! Чому я повинна мовчати?!” – думала вона, а сама говорила пекучі слова образи:

– Для тебе головніше алкоголь, бо ти бачиш втомився. Як я що скажу тобі зробити вдома, то тобі то нема настрою, то ти втомився, а я твої батьки зателефонують, то ти миттю їдеш до них допомагати. Чому вони і алкоголь важливіші, ніж ми з дітьми?! – вона вже перейшла на крик.

В голові у неї стояв туман. Думки немов молоточки били по черепу зсередини. В вухах дзвеніло.

Він звинувачував її в таких вчинках, як повинні матері вчиняти до дітей: “ти купуєш їм одяг і часто!”, ” ти готуєш свіжі салати, змушуєш їсти фрукти”, “ти не дозволяєш дітям гуляти в погану погоду в дворі” і багато ще чого. І в неї не вкладалося в голові, як можна в такому звинувачувати взагалі. Перехопило подих, здавило їй горло.

Змогла лише відповідати:

– А для кого я заробляю гроші? Для кого я народжувала дітей? Ти при своєму розумі?

Вона була зовсім розгублена.

Думала, що одружаться, діток народять, будуть заробляти, щоб для сім’ї дбати. А воно ось як…

– Знаєш, чоловіче, ми живемо різними поглядами. І ні до чого вся ця розмова не приведе. Мабуть, краще нам пожити окремо.

Їй було дуже важко говорити ці слова. Але вона зважилась і тихо їх промовила.

Він подивився на неї зверхньо.

– Ну дивися, ти сама так вирішила! Я піду. Але чекати на тебе я не буду. Знайду тобі заміну.

І тут їй стало так гірко і водночас так противно. Як вона могла з ним жити? А чи жила вона?.. Адже всі свята вона всіма силами намагалась святкувати по-людськи. А він… То нерви вимотає, що вже і святкувати не хочеться, то взагалі втече на роботу через будь-яку причину.

Сіла. Тихо сіла на краєчок дивану. Навіть не відчула, що сіла. Лише стала дивитися перед собою, та не бачила насправді нічого.

Сльози текли по щоках. Гарячі. Пекучі. Так само пекло і в її душі та на серці від його слів.

– А я навіть не подумала про інших чоловіків. Лише про наших дітей. Мабуть, ти зламав мене. Для мене інших чоловіків не існує.

Тихі слова злітали з її уст.

Але він її не зрозумів і в цього разу.

– Запам’ятай! Я піду! І знайду іншу. Буду нарешті щасливим. А ти будеш сама! Ніхто не полюбить таку як ти, старомодню, закомплексовану, товсту жінку, ще й з двома причепами!

А вона сиділа на дивані в повному шоці від його слів.

“Як? Як він може так?! Як можна таке говорити? Після всього? Після всіх його п’янок, які закінчувалися і штовханням, і її істериками, численними сварками? Стільки років терпіла, а тепер перестала терпіти, догоджати і стала непотрібною?? Стала справнішою на нервах і тепер товста? Але щоб так про дітей? Про наших діток?” – думки в голові перескакували з одних його слів на інші. І їй здавалося, що голова її зараз лусне. Руки німіли. Ноги ставали немов ватні. Та думка про дітей не давала їй поринути в істерику.

А він ще щось їй говорив. Та ті слова не долітали до неї. Були немов огидний фон поза неї.

Вона встала, пішла вмилася холодною водою. Подивилася в дзеркало на себе. Звичайна жінка тридцяти років. Так, погладшала. Та це легко виправити. Очі заплакані були припухлими та почервонілими. На голові не було вже як півроку стрижки. Економила кошти на подарунок доньці на день народження. Втомлений вигляд після постійних нервів, затримувань на роботі, всієї роботи по дому, бо хотілося порядку та щоб чоловік відпочивав.

Перевела погляд на стакан з зубними щітками. Поряд з двома дорослими стояли дві дитячі.

Посміхнулася. Гірко. Важко. Майже через силу.

Стояла і дивилася на щітки дітей. І стала краще себе почувати. Відійшло те відчуття нереальності, польоту. Стала відчувати руки.

Вийшла ще нетвердим кроком з ванної кімнати. Підійшла до чоловіка. Той вже сидів в кріслі і спокійно дивився телевізор, немов нічого й не було.

– Збирай речі, – вже спокійно йому сказала.

Він відірвався від екрану і здивовано подивився на неї.

– Ти впевнена?

– Так, – твердо вона промовила. – Ти проміняв сім’ю на бозна-що вже давно. А я хочу, щоб діти бачити спокійну матір. Краще нам буде без тебе. Даю тобі три місяці. Змінишся – повертайся. Якщо ні – то краще вже розлучення.

Він єхидно посміхнувся.

– Думаєш з мене бабло збити?

Вона подивилася на нього, немов вперше побачила.

– Бабло? Це єдине що тебе хвилює? Збирай речі.

Крику в неї не залишилося. Лише пустка. На душі. А в серці рана. Кривава. Рвана.

Він зібрав речі під вечір. Невдовзі повинні були повернутися діти.

Взуваючись, він вирішив ще раз зробити боляче.

– Не розкаєшся? Бо я такого не пробачу!

– Ні, – твердо відповіла і відвернулася.

– Залишайся сама! Нікому непотрібною будеш завжди! Кому ти така здалась? – вже в порозі зло крикнув він їй.

– Я не сама! І ніколи не буду. Бо в мене завжди є і будуть діти! Я їм завжди потрібна, бо була і буду поряд. А де був ти? Мовчиш? Краще мовчи. І йди.

Він стояв мов блискавка в нього вдарила після її слів. Але вже було пізно.

Стільки років разом. А він не бачив чи не хотів бачити. Не цінив що мав. А тепер пізно… Чи ні?…

А вона зачинила за ним двері і видихнула. Водночас і полегшено, і тяжко.

Попереду було ще багато подій, які варто прожити і пережити, але зараз в голові була лише одна думка  “Я – мама. І я ніколи не буду сама! Заради цього варто жити та боротися. І я буду!”

* * * *

Місяць він жив з матір’ю. Годувала, щодень купувала пивце.  Спочатку випитувала про причину сварки з дружиною. Потім проклинала її. А він лише мовчав, кивав головою і пив материне пиво.

Через місяць отримав попередження на роботі через запах перегару. Потім за дві неділі звільнили. Голитися не хотілося, тому він носив бридку борідку, яка завжди не подобалася дружині, а мама мовчала.

В решті-решт після двох місяців розлуки він вирішив навідатися до дітей. Та ніхто не відчинив. Вирішив, що дружина так мстить.

Вийшов і купив собі пива. Йде через парк, пригублюючи пиво і почув знайомі дитячі голоси.

На дитячому майданчику гуляли діти. Його діти. Підійшов до огорожу майданчику. Став спостерігати. Одягнуті, доглянуті. Його діти гралися іграшками на майданчику разом зі своїми друзями.

Невже самі? Хто за ними дивиться?

Тут почув ,як дружина гукає дітей до себе.

Вони поглядали на нього з острахом.  І тут він зрозумів, що його власні діти не впізнали його! На скільки ж він тоді змінився?!

Обернувся. Неподалік на лавці сиділа його ще дружина. Схудла, немов і не народжувала йому двох діток. Модна зачіска, нафарбована дуже гарно. Одяг скромний, але новий. Але найбільше його вразили її щасливі очі. До неї підбігли діти, подарували букетики звичайних квіточок, які нарвали в траві, поцілували, обійняли. Вона їм щось сказала, вони радо побігли збирати іграшки і потім пішли з мамою з парку.

А він пішов в іншу сторону. Ішов і не розумів. Він  же був правим! Чому тоді вона така щаслива, а він – ні? Дійшов до вітрини невеличкого магазинчику і поглянув на себе. Неголений, непострижений. Одяг хоч і випраний, та мав вже далеко не привабливий вигляд. Взуття брудне. В руці пляшка пива. Він себе не впізнав.

Дійшов до будинку матері. А там немов вперше все побачив. На столі в кухні стояв брудний посуд разом з пляшками пива. Все було брудним та занехаяним. Чимось пропавшим воняло. В інших кімнатах панував безлад. Зламані пару стільців так і стояли підперті чим-небудь. На дивані так і валявся плед та подушка, на яких він спав. Ніхто не прибирав ні постіль, ні кімнату. За ногами носилося мілке сміття. Ніхто не прибирав в домі. А він дорікав жінці за її любов до чистоти. А воно ось як насправді. Вже тепер йому хотілося чистоти.

Пішов на кухню. Взяв старого віника, намочив край, струсив щосили. Позамітав по всьому дому. Знайшов стару ганчірку, вимив підлогу. Витер пилюку по дому. Виніс пару великих пакетів різного сміття, в тому числі і всі пляшки, навіть повні пиво.

Стало йому бридко. Нагрів каструлю води. Помив посуд. Потім приготував поїсти. Готувати багато не вмів. Але пожарити яйця чи картоплю міг.

Пішов в магазин за хлібом. Але в борг йому не дали. З подивом взнав, що матір брала весь цей час в борг на його ім’я.

Повернувся. Став чекати матір. Поки чекав, зателефонував знайомим з приводу роботи. Знайшов пару варіантів. Домовився на ранок про зустріч.

Зателефонував батькові, який вже давно не жив з його матір’ю. На прохання допомогли закодуватися почув лише, щоб не вигадував, бо пиво – то корисно для здоров’я.

Врешті-решт зробив дзвінок до товариша дитинства. Той відразу погодився допомогти.

Ввечері прийшла матір і була дуже здивована порядком в домі. А потім розізлилася на новину, що син хоче бросити пити. Вона не бачила проблеми в тому, щоб розслаблятися щовечора і випити пару пляшок пива. А він бачив те, від чого так гірко плакала його дружина.

Після слів про кодування і про повернення до його сім’ї, матір стала причитати, що він – поганий син, що це все невістка йому поробила, та ще багато чого молола. Та він її не слухав. Пішов нагрів води помитися. Бо треба було виспатися на ранок.

* * * *

Минало три місяці. А вона ні разу не бачила його. І це ще більше її рвало душу. Адже не зважаючи на все, вона все рівно переживала за нього.

Чула від знайомих, що пиячить, що вигнали з роботи. Але сама не бачила його. Діти часто питали про тата. Та вона вигадала для них історію, про заробітки за кордоном.  І вони майже повірили їй. Але все рівно часто питали чи не писав він, чи не телефонував.

Був вихідний. Діти збиралися погуляти в парку. Викочували самокати. А вона повернулася за ключами.

Тут почула позаду негучне покашлювання.

– Можна з тобою поговорити?

Він стояв в порозі. Поголися, привів себе до нормального вигляду.

«Схуд трохи,»  – подумки відмітила вона, і відразу сама собі нагадала, що він не вартий її переживань.

Але все рівно в її серці защемило від погляду в його такі зелені очі.

– Діти чекають. Ми йдемо в парк гуляти. Можеш піти з нами.

Він важко посміхнувся.

– Я дуже за вами сумую…

2

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

Li Sato

19
Коментарі: 10Публікації: 5Реєстрація: 12-02-2021

Небайдужий читач

Достижение получено 11.05.2021

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій