Для голосування необхідно авторизуватись

І СЕРЕД ГЕНЕРАЛІВ БУВАЮТЬ ХОРОШІ ЛЮДИ

І СЕРЕД ГЕНЕРАЛІВ БУВАЮТЬ ХОРОШІ ЛЮДИ
Ми з колегою отримали завдання написати панегірик з нагоди ювілею заступника міністра. На це начальник Управління МВС в області дав добу. Оскільки у нас з колегою виникли проблеми з римуванням, то зателефонували поету від Бога – Валерію Гончаренку. Він відразу погодився і ми відправили до нього на вулицю Пожарського службовий автомобіль.
– Поки я добиратимусь, дізнайтеся деякі дані про ювіляра, – поросив Валерій Васильович.
Ми посадили гостя за стіл, поклали перед ним стос аркушів чистого паперу, ручку та аркуш з біографічними даними київського ювіляра. Валерій Васильович посидів кілька хвилин і сказав:
– Не знаю з чого почати. Щось не можу упіймати музу.
– То, може, по 50 грамів, – запропонував колега.
Я без команди дістав з сейфу пляшку горілки та стакани і поставив на стіл. Колега відкрив банку «кільки», узявши її з «тривожної валізи».
Коли випили по 50 грамів, я сів за друкарську машинку «Ятрань» і ледве устигав передруковувати аркуші паперу, списані римами Гончаренка.
Та коли панегірик був уже майже готовий, відкрилися двері кабінету і на порозі показалися два генеральські картузи. Попереду був начальник штабу МВС України. Він приїхав з бригадою на комплексну перевірку діяльності обласної міліції. Такі перевірки проводили раз на п’ять років. Позаду киянина стояв кіровоградський генерал.
Обличчя мого колеги стало червоним. Очевидно він зрозумів, що цей візит закінчиться для нас плачевно.
Можливо, так і було б, якби не прийшов на виручку Гончаренко. Він піднявся з-за столу і однією рукою дістав з кишені посвідчення члена Спілки письменників України, а іншою – посвідчення члена Спілки журналістів України, і відрекомендувався перед київським генералом.
Начальник штабу МВС скоса глянув на наш бідний стіл, на недопиту пляшку горілки та недоїдену банку «кільки», і запитав у Гончаренка:
– Вас тут не ображають?
– Та ні, що ви, ми давно знайомі, ось тут разом пишемо нарис про дільничного інспектора міліції, – відповів Валерій Васильович.
– Добре, працюйте, – сказав начальник штаба МВС і генерали пішли далі по кабінетах управління.
Коли за гостями закрилися двері, я сів з Гончаренком, а колега продовжував стояти, усе ще роздумуючи над своєю подальшою долею. Він навіть дістав гребінця та розчесав свою пишну шевелюру на голові, оскільки передбачав, що його зараз викличуть до керівництва.
Нарешті я додрукував панегірик, Гончаренко вичитав його і підправив. І тут постукали у двері. На порозі стояли дві працівниці відомчої їдальні. На підносі в однієї було кілька тарілок з наїдками – ковбасою, шинкою, огірками, салатом олів’є… Інша дістала з пакета і поставила на стіл пляшку вірменського коньяку.
– Це вам від київського генерала! – сказала.
Тепер ми уже посміливішали, щоправда двері усе-таки замкнули. Відкоркували пляшку коньяку і випили по одній за здоров’я генерала.
– Хороша людина цей генерал, – зауважив Валерій Васильович. – Ти бач, і серед генералів бувають хороші люди!
Володимир Поліщук

1

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Polishchuk

4
Коментарі: 0Публікації: 4Реєстрація: 13-03-2020