Щебетала дзвінко пташка,
Знов лягали срібні роси,
Чи готова ніжна панна,
На вогні спалити сльози?
Як запахло поле медом,
Загадковий шелест стиха,
Незвичайні квіти степом,
Непомітна зваба й сила.
Заплітай віночок дивний,
Шепочи бажання, мрії,
Вже відчули навіть липи,
Особливу річ у цвіті.
На Івана, на Купала,
Місяченько сильний красень,
А дівчина, мовби мавка,
У хлопчини серце вкраде.
Закружляли швидко в танці,
Розгорілась ватра…нумо!
Не страшний вогонь насправді,
Все погане промайнуло.
Враз водиця чарівниця,
Забере твоє бажання,
Заповітна таємниця,
Зачепилась за латаття.

6 коментарів “На Івана Купала”
Гарно так…
Відчувається щирість і краса традиції наших предків.
Спасибі)
Дуже дякую Наталія, за відгук на моє сприйняття цьго свята.
Святе кохання без розлук – саме про це вірш! Він чудовий! Дякую, Ліза!
Дякую Катя, так саме про це!
Дуже актуально в таку містично-загадкову і навіть романтичну ніч у році. Фолькльорно-барвисто з дотриманням тематики традицій, атмосферно.
Дякую Olvia. за такий гарний коментар.