Для голосування необхідно авторизуватись
ok
І тінь мереживом з фіранки
Так гарно прикрашає простоту,
Без пафосу виходячи за рамки
Виводить лінію собі тонку,
І обережно ще раз пригадає,
Що десь там є моя людина,
Якою серце тихо завмирає
І застигає у моїх судинах.
На стелю відведу свій погляд
І подихом важким заколихаю тишу,
Невже такий солодкий спогад
Гірким чорнилом пишу…
Читай! Втамуй свою душевну спрагу.
Змовк голос міста, впала з неба зірка… Пекучий біль…такого не було… Дід-Кам`янець кремезний плаче гірко – Пішов у вічність Тихонов Павло. Він […]
Проливсь дощем останній день весни, Із стріх, дерев покапав, ніби сльози. Не плач! Твоєї тут нема вини, Що прогриміли гнівні грози. Чи, […]
Солодкі святі звуки із дитинства Летять на крилах вікових птахів, Злітаються, щоб донести в скарбницю Й народу найцінніше зберегти. В скарбниці тій […]
А день за днем біжать кудись літа… Ще, ніби вчора… юність, вісімнадцять, Все озираюся, позаду плин життя, І вже давно, нажаль, мені […]
