Годі зітхати про еру жорстоку –
Людство інакших собі не знайшло.
Різні народи стрічали щороку
Звичну весну – і поліпшене зло.
Гори постійно віталися з горем.
Чи не щоднини стогнав небосхил.
Десь римувалися морок і море,
Криза та крига (поглянь, скільки брил!).
Поділ – як попіл. А тиша – мов миша
В теплім кутку… Обнули-но табло.
Хай вицвітає остання афіша.
Долі – в долонях. А зло – лише тло.
(с) Людмила Іванець