Давно помічаю, що є все одно
У кожного Я – таємниче Воно.
Як тільки-но Я заведе монолог,
Воно вмить показує, хто в храмі бог.
Воно – несвідоме, як «річ у собі»
Латентно з свідомим своїм в боротьбі,
Подібно коню, що тяжіє за ріг
Звернути в розпуття чуттєвих доріг.
І спосіб єдиний тримати коня –
Щоб вершник попругу свою не роняв.
Та лиш несвідоме влаштовує нурт,
Свідоме стає мов покірний манкурт.
Удвох розділяють тілесний чертог.
Тож Я-монолог – це завжди діалог.
Мені підливає чуттєве вино
Воно у сатині свого кімоно.
Марґо Ґейко
Автор публікації
Коментарі: 1Публікації: 17Реєстрація: 21-08-2018
Достижение получено 31.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
