Для голосування необхідно авторизуватись

Мрійниця

Внутрішній світ кожного з нас , неначе міні версія Всесвіту, такий ж таємний і одночасно незбагненно багатий різноманітними видовищами. Ми не можемо навіть уявити , що відбувається в голові людини , яка знаходить біля нас. В цьому царстві специфічного хаосу з елементами деякого дивного устрою тяжко орієнтуватися, та незважаючи на це більшість з нас не втрачають здоровий глузд. Для одного весна це період розквіту , початку нового життя , для іншого – це період наповнений холодом , слякотою, і болотом під ногами. Для мене це період наповнений новими можливостями для творчого польоту душі, який наповнює мене , ніби дощ вологою землю після довгого посушливого періоду.
Ось так і ця весна..

Як приємно вдихати повітря після весняного дощу. Інколи ти відчуваєш себе десь в Альпійських горах посеред гірських різноцвіть, милуючись величчю гір . В інші рази десь на узбережжі океану такого безмежного і неповторного, дивуючись такому поєднанню красоти і величі. Як можна не любити таку красоту, з її різноманітною живописною природою? Адже тільки тут ти можеш відчути себе крихітною частиною цього безмежного Всесвіту, а не в мегаполісі з задушливими бетонами і людьми, які похожі на зомбі. Життя ж там схоже на мурашник в якому всі десь поспішають і знаходяться в постійній боротьбі за виживання. Скільки можна навести прикладів Того, що ми наскільки відрізняємося і наскільки можемо бути похожими. Ось візьмемо тільки весну. Вона нікого не залишашає байдужим. Для одного весна -це період розквіту , початку нового життя , для іншого – він ж наповнений холодом , слякотою, і болотом під ногами. Для мене це час наповнений новими можливостями для творчого польоту душі, який наповнює мене , ніби дощ вологою землю після довгого посушливого періоду. . Та все ж з моїх мрій, безпощадною рукою забирав будильник, який дзвонив, нагадуючи про буденність і потребу йти на роботу. -Ірино, просинайся!!! -десь з кухні кричала мама- А то проспиш !!!. -Іду, іду! -з неохотою відповіла, неспішно потягаючись ще в ліжку. “Як ж добре, що пішов дощ ”
Та з наступним дзвінком будильника прийшлося просинатися, відкривши очі зрозуміла, що це тільки сон в який б хотілося повернутися назавжди.
Внутрішній світ кожного з нас , неначе міні версія Всесвіту, такий ж таємний і одночасно незбагненно багатий різноманітними видовищами. Ми не можемо навіть уявити , що відбувається в голові людини , яка знаходиться біля нас. В цьому царстві специфічного хаосу з елементами деякого дивного устрою тяжко орієнтуватися, та незважаючи на це більшість з нас не втрачають здоровий глузд.

Все ж таки повітря після дощу наповнене ностальгією такою ж приторно-спокусливою для мозку, як маленька чашка кави з круасаном зранку.
Очі по неволі закривалися , підкорюючись нестримному бажанню тіла і мозку поспати. Та десь в глибині я розуміла, що цього аж ніяк не можна робити. Робота не посунеться, а тим паче я не опинюся в офісі завдяки чарівному помаху руки.
Спустивши ноги, знайшла домашні тапочки і вже після цього підвела тіло. Ах як ж тяжко це було зробити. Ліжко все ще манило мене своєю затишною теплотою, яка була таким контрастом між тим, що мене чекало впереді і цим місцем затишку і тепла. Цей двобій могла перебити тільки кава з моїм любимим французьким круасаном.

1

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Марія Гриджук

1
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 29-08-2020