БО МИ ОДИН НАРОД

У вись подивіться на небо безкрає,

Там в далині десь ластівка літає.

Своїх пташенят вчить вона літати  –

Так вчить нас жити і рідна мати.

Гляньте на поле, де пшениця буяє,

Ще трохи і вона золотом засяє.

Батько колосок буде зривати,

Дітям таємницю життя – розкривати.

Загляньте у хату до бабусі своєї,

Поклоніться й привітайтесь до неї.

Полотно старенька попросить подати,

Щоб рушничок на долю нам вишивати.

На Великдень, як все розцвітає,

А верба нарешті «котики» викидає,

Дідусь стане таємничо моргати,

Щоб навчити нас писанки писати.

Рідні люди нас з дитинства навчають,

Як жити на світі, вони краще знають.

Традицій своїх просять не забувати,

Братів і сестер своїх любити і шанувати.

Та один одного ми перестали розуміти,

Чи може ніколи не вміли цього робити?

А може не хочемо, бо его своє не дає,

Не розуміючи, що тільки болю завдаєм.

У бідах наших винні тільки самі,

І винні за те, що ми всі у ярмі.

Байдужість не може війну зупинити,

Жорстокість не має нас засліпити.

Брат на брата пішов – кров пролито…

Все одно на переконання… його уже вбито…

Мати в сльозах НАС усіх проклинає,

А Всевишній НАС війною карає.

Бог нам суддя – за гріх ми заплатим,

Та, що робити з юнацтвом крилатим?

Батьки дітей своїх не повинні ховати,

Зрозумійте нарешті істину цю, прокляті!

 

1

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Masha Syvoplyas

2
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 18-08-2018

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: