Для голосування необхідно авторизуватись

Квіти – це втілення любові

Квіти – це втілення любові

 

Квіти я любила завжди. Ще змалечку захоплювалась дивовижною здатністю природи робити їх такими різноманітними, різнобарвними і різнохарактерними. Саме так, різнохарактерними.  Граціозно-холодна лілея,  веселі й безтурботні чорнобривці , гордовиті тюльпани, чарівно-задирливі троянди, ніжні конвалії … Перелік може бути нескінченним. Як і нескінченна їх краса і привабливість.

Проте розуміння їх сутності прийшло значно пізніше. Мабуть, з роками.

Коли твоя юна душа сама сповнена буйного цвіту любові, бажань і натхнення, коли бачиш увесь світ у рожево-голубих тонах, коли молодість здається нескінченною, тобі й на думку не спадає замислитись над тим, що можуть квіти. Тоді вони просто живуть поруч своїм паралельним життям і ніби створюють кольоровий фон твого особистого розквіту.

І я, напевно як і  більшість звичайних людей, сприймала їх ситуативно : зміна пори року, святковий букет, подарунок коханого… Проте з часом помітила, що квіти  – це значно більше .  Деякі з них уособлюють для мене певних людей, деякі нагадують про  неординарні події чи ситуації з власного минулого , інші – вчать боротися за своє життя.  Тому  є ті, які сповнюють серце теплом, й ті, які навівають тінь смутку .  А ще є квіти, які просто приносять радість буття.

Це відчуття важко з чимось порівняти.

Живучи вже довгий час у бетонній споруді часів радянського союзу, яка усім своїм нутром мало не щодня нагадує добре відоме гасло тих часів “п`ятирічку – за три роки”, страшенно хочеться внести у її пошарпаний , навіть якийсь вже злиденний образ, щось бунтарське.  Так і хочеться поставити якусь яскраву пляму на її фізіономії,  вирізнитись серед понурої одноманітності й невиразності  , зробити бодай щось таке, що нагадає нам про  існування  власної індивідуальності.

І  тут розумієш, що квіти – це саме те, що потрібно . Дивишся крізь вікно на сірі, похмурі, часом зовсім занедбані балкони чи лоджії у будинку навпроти і мрійливо усміхаєшся сама собі.  Ти вже бачиш, як замість розхристаної вітром білизни розгойдуються на сонці гілочки запашного горошку, в’юнку або обвиває стіни плющ, перетворюючи лоджію на затишний закуток старовинного замку.

Або  облаштовуєш на  своєму  балконі  улюблений курорт . Поставила, наприклад, зо дві діжі з пахучими олеандрами, створила композицію з гальки та стреліцій , розклала зручний шезлонг і вже можеш уявити себе десь на півдні Італії, у Греції або в  Туреччині. Кому що більше до душі.

А можна просто посіяти у дерев’яні ящички чорнобривці, розташувати десь поруч пахучу матіолу і тихими літніми вечорами, коли місто стає наполовину спустошеним завдяки канікулам і відпусткам, сидіти на балконі і згадувати дитинство.  Ті золоті часи, коли батьки відвозили нас у село, до бабусі. І де без маленьких сонечок не було, практично, жодного подвір’я.

Квіти – це те, що дає нам можливість творити, мріяти, змінювати настрій, перетворювати своє життя на свято. Я  просто не уявляю  себе без квітів . Вони – моє натхнення, моя радість, мій біль, моя любов…

Ці дивовижні створіння живуть на моєму балконі протягом цілого року . Взимку деякі з них просто сплять, очікуючи свого зіркового часу , а деякі перетворюються на ікебану і продовжують зігрівати своїм теплом навіть у люті морози . Особливо вражають тоді яскраво-червоні ліхтарики фізалісу, які палахкотять на тлі морозних узорів , ніби випромінюючи справжній вогонь .

З настанням весни все стає ще цікавішим .  Природа прокидається, а разом з нею і ми . Хто би що не казав про антропогенний вплив на природу і його потужність,  я вважаю її сильнішою . Всі ми, свідомо чи ні,  з величезним нетерпінням чекаємо перших пролісків, пухнастих бруньок верби, гомінкого пташиного співу .  Десь у глибинах нашого єства зароджується стрімке бажання новизни, нестримного руху, пошуку чогось неординарного . І без квітів тут знову ніяк .

Вони промовляють до нас своїми ніжними пелюстками  щиро й відкрито, намагаючись увійти в резонанс , щоб допомогти нам зрозуміти самих себе.  На жаль, дуже часто ми не помічаємо цього , не прагнемо відчути . Можливо, саме тому стільки безбарвного трапляється у житті.

Насправді все може бути зовсім інакше . Перефразовуючи відомий вислів, я би сказала так : “Якщо хочеш змінити на краще те, що тебе оточує, почни з квітів.” Вийди на свій балкон і подумай, що би ти хотів бачити тут щоранку. Які кольори додадуть тобі енергії , змусять усміхнутися прийдешньому дню ,  який аромат допоможе  відчути приязність і комфортність власної домівки після напруженого трудового дня. Це зовсім не складно, повірте .

Кожної весни я обираю для своєї лоджії нових квітучих мешканців . Це як знайомство з новими людьми, нове коло спілкування, свіжі відчуття і пізнання досі чогось незвіданого, екзотичного . Звичайно, є й свої постійні улюбленці, без яких ніби вже чогось бракуватиме . Усі вони стають частинкою моєї сім’ї , мене самої .  Підливаючи квіти, не раз замислювалась над тим, що між нами існує потужний сімбіоз – я вирощую їх, доглядаю, а натомість одержую позитивні емоції й додаткову енергію . Вони радіють і сумують зі мною, дослухаються до моїх думок і відповідають своїм розкішним цвітом .

Життя наповнюється новим кольоровим сенсом . І тоді  страшенно хочеться поділитися своєю радістю,  якимось внутрішнім позитивом, видихнути у повітря краплинки  щастя й розкинути їх вітром на змертвілі кам’яні плити,  застиглі вікна-очі і побачити як вони розцвітають, усміхаються і дарують свою любов … Любов, яка живе у квітах…

 

2

Автор публікації

Офлайн 3 місяці

Milred

127
Коментарі: 66Публікації: 38Реєстрація: 27-05-2020

Бронзове перо

Достижение получено 30.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій