Для голосування необхідно авторизуватись

Контакт Глава 7

Глава 7 “Інформація”

 

Від самого готелю і до Львова ми їхали майже не розмовляючи. Лише Вітя,
намагаючись привернути мою увагу.
– Щось в мене голова болить. – жалівся він, – І очі печуть.
Я вже збиралася йому відповісти, різко відповісти, щоб він більше ніколи не підіймав
тему сьогоднішньої ночі. Вже підібрала слова, але Олег мене випередив.
– Я помітив, що ти зранку якийсь в’ялий. – водій підморгнув Віті, – А судячи з того,
що біля тебе скло запотіло, то все стає зрозуміло. Увечері знімав стрес
чарочкою?
– Та трохи було. – після цих слів, цей нахаба дивиться на мене і продовжує, –
Вчора був важкий день.
– Розумію. – водій розсміявся, – Не щодня ж в аварії потрапляєте.
На моє щастя, на цьому тему про випивку було закрито. Дорога до Львова зайняла
майже дві години, котрі тягнулися неймовірно довго.
В готелі, в самому центрі міста, на нас вже чекали. Привітна молода дівчина
перевірила наші документи і дала ключі від номерів. В мене, звісно, був окремий
номер, а от Вітя і Олег поселилися в один двомісний. Попрощавшись з ними до вечора,
я залишилася сама перед дверима свого номеру. Цього разу, кімната була кращою,
принаймні без квітів на шпалерах. Велике ліжко з ідеально білою постільною білизною
манило до себе.  Але, я вирішила працювати. Сівши в крісло, що зручно
розташувалося біля вікна, я дістала з рюкзака ноутбук і список людей, в котрих мала
взяти інтерв’ю. Першим в списку був Максим. Згадавши про нього, я навіть
засмутилася, але разом з цим, відчула потребу зробити свою роботу. Зробити свій
сюжет настільки сильним, щоб навіть СБУ не змогло приховати. І в момент такого
натхнення, згадала, що флешку, котру він мені дав, я залишила в багажнику Ігоревого автомобіля. Шкода звісно, але весь матеріал я скопіювала на свій ноутбук.
Я ще раз перечитала список людей, більшість з них знаходилися в Києві, ще один, в
місті Немирів, це був якийсь місцевий професор з власною теорією. Останнім записали
якогось Андрія, котрий проживав у Львові і мав достовірну інформацію про теракт. Я
взяла телефон і набрала його номер, щоб домовитися про зустріч.
– Слухаю. – почулося в слухавку після кількох гудків.
– Доброго дня. Мене звуть Наталія, я журналіст, знімаю сюжет про теракт і хотіла
б у вас взяти інтерв’ю.
– Який ще теракт?
– Теракт з розповсюдженням відео, котре впливало на психіку. – своїм
професійним спокійним голосом, – Вас мали попередити про мій дзвінок.
– Так, попередили. От тільки це не теракт, а сплановані дії нашої влади. – голос в
телефоні трохи підвищився, – Якщо ви готові взяти інтерв’ю про це, то я
розповім все, що знаю.
– Звісно, я готова вислухати вашу теорію.
– Теорію. – з нотками насмішки, – Ви знаєте де знаходиться центральна площа
міста?
– Звісно знаю, мій готель на ній розташовується.
– Це добре. О шостій годині вечора, спуститеся на рецепцію, та викличете таксі,
вони знають номер.
– Хіба не можна зустрітися на площі? – запитала я, але відповіді не було, –
Зрозуміло, о шостій викличу таксі.
– Тоді до зустрічі.
– А куди їхати? – на моє питання не було відповіді, адже зв’язок вже перервався.
Дивна розмова, як на мене. Відклавши телефон, я взяла до рук ноутбук, і почала
переглядати скопійовані з флешки файли.
Жодних каталогів чи бодай якоїсь логіки, все було перемішано відеофайли, текстові
документи, аудіо, фотографії. Тому я почала з першого. Це було відео, де військові
розстрілювали людей, котрі знаходилися під впливом відео. Таких кадрів багато і це не
секрет, що застосовувалася зброя, тому я перемкнула на інше відео. Це вже було
цікавіше, на ньому знято, як до Києва заїжджає бронетехніка, і якщо вірити даті на
відео, то військові прибули в столицю за добу до першого виявленого випадку агресії
через теракт. Отже, принаймні хтось знав, що буде відбуватися.
Далі, я відкрила текстовий документ із заголовком “Стіна”, в самому тексті я нічого не
зрозуміла, там були формули, якісь розрахунки і тому подібне. Мене зацікавив лише
один запис в самому кінці документу: “Тестування пройдено, результат задовільний,
розпочинайте виробництво.” Потрібно буде більше дізнатися про тестування і що таке
ця “стіна”.
Я перебирала файли, котрих було дуже багато. На одному відеофайлі з камери
спостереження, показувало вплив відео на людину. Це зайняло майже годину, але я на
власні очі побачила, як дівчина бере в руки телефон, дивиться відео не відриваючись,
а потім, коли в кімнату заходить хлопець і намагається забрати телефон, дівчина на
нього накидається і починає кусати. До кінця я не змогла дивитися, занадто багато
крові.
Далі, я передивлялася файли і не знаходила нічого цікавого, аж доки знову не
натрапила на текстовий документ із заголовком “План”. В мене така назва викликала
усмішку, але я його все ж перечитала. Це був просто список слів: Відео, Вірус, Зустріч,
Новини, Стіна. Слово “стіна” мене зацікавило, адже воно точно пов’язане з документом
в якому розрахунки. Цей короткий список слів я записала на своєму телефоні, щоб
швидко знайти.
Перечитуючи черговий текст я відволіклася на стук в двері. Це був Вітя.
– Привіт. Вибач, що відволікаю, але я хотів поговорити.
– Нам немає про що говорити. – я усміхнулася, – Іди, відпочивай у нас увечері
зйомка.
– Та я про це і хотів сказати. – Вітя протер очі мов після сну.
– Досить. – я була рішуча та невблаганна, – Йди у свій номер, я потім подзвоню.
– Добре. – він хотів ще щось додати, але я вже зачинила двері.
Скільки він може за мною бігати? Невже не зрозуміло, що я вночі я зробила помилку і
більше це не повториться? Трохи заспокоївшись, я повернулася до вивчення файлів.
До реальності я повернулася лише коли задзвонив будильник на телефон, котрий я
завбачливо навела після розмови з Андрієм. На годиннику було без п’ятнадцяти шість.
Потрібно подзвонити Віті, щоб збирався – подумала я і відразу зателефонувала. Він не
відповідав. Ну і добре, краще вже самій ніж з таким напарником. Вкинувши ноутбук у
рюкзак, я вийшла з номера.

2

Автор публікації

Офлайн 12 місяців

Morik Ivan

47
Коментарі: 1Публікації: 30Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій