ПРИГОДИ КАПУСТЯНЧИКА

Настала осінь. Дні все більше і більше ставали коротшими, а ночі холоднішими. Наближалася гроза. Зайчик Капустянчик поспішав додому. Він біг через поле. Втомлений і голодний, він сів на хвильку перепочити, щоб перевести власний дух. Роззираючись довкола Капустянчик побачив поле на якому росло кілька качанів капусти.
– Оце так поталанило! – подумав капловухий. Нарешті я пообідаю!
Капустянчик зірвався з місця і чимдуж поскакав у бік поля, щоб здобути собі хоч трохи капустяних листочків. Його самої улюбленої їжі. Густі чорні хмари, скупчувались у одне важке сіре місиво. Яскрава блискавка розгулювала по небу, а грім гримів так, ніби попереджав відчайдуха: « Від мене не втечеш!». Злякався Капустянчик і повернув на пів дорозі до заповітної мрії, до найближчого дерева, яке своїм великим розкішним гіллям з густою зеленню, могло врятувати його від дощу.
– Ой як страшно! – думав Капустянчик
З кожним гуркотом грому, він все щільніше опускав додолу свої вушка і закривав лапками очі. Зайчик хотів все ж таки наважитись і спробувати бігти додому, але голод і думка про капусту зупиняли його. Почався дощ. Важкі краплини падали на землю. Капустянчик тремтів від страху і голоду. Коли нарешті все скінчилося, знесилений зайчик все ж таки побіг на поле і вибрав для себе самий найбільший і найкращий качан капусти.
Підкріпивши власні сили Капустянчик вирушив в дорогу. Його шлях пролягав крізь сосновий бір, сповнений суцільних небезпек адже Вовк Рудік нікому не давав спокою і намагався тримати у страхові кожну живу звірину. Взявши себе в лапи Капустянчик біг не озираючись. Мандруючи лісом, зайчик мріяв про одне – швидше дістатися своєї теплої нірки та солодко заснути, але крик про допомогу вивів його з задуми.
-Допоможіть!
Капустянчик попрямував туди звідки долинав звук. Заплутавшись в ожиннику билося знесилене пташеня. Забувши про все, куцехвостий кинувся на допомогу.
– Бідолашка! Ти як сюди потрапило? – витягуючи з хащів дроздиня запитав Капустянець.
– Страшний грім і блискавка налякали мене . Я злякався і випав з гнуздечка. Батьків не було поблизу, пориви вітру закинули мене у ці кущі, бо літати я ще не навчився. Я хочу додому!
– Як же я тебе поверну як сам лазити по деревах не вмію? – думав Капустянець.
На щастя з під соснової гілки показала свого пухнастого хвостика руда білочка Соня.
– Що нарешті все скінчилось? – запитала вона у зайчика.
– Скінчилось. Та наробило багато лиха. Ось поглянь малюк випав із гнізда і хоче додому, а я на жаль не вмію лазити по деревах. Допоможи мені повернути його в гніздечко!
– Залюбки допоможу! Я знаю де він живе! Сідай на мене і міцно тримайся! – промовила Соня, взявши на спину маленького пасажира.
Нарешті дроздиня опинилося у своєму гніздечку, знесилені від пошуку батьки повернулися додому. Вони дуже зраділи коли побачили свого синочка живим та неушкодженим. Обійнявши своє дитя, дрозди дякували білочці Соні за допомогу та білочка відповіла, що це не тільки її заслуга, але й зайчика Капустянчика, адже це він не пробіг мимо і допоміг дроздиняті вибратися з чагарників. Дрозди подякували і Капустянчику.
Після таких пригод зайчик благополучно добрався до своєї домівки і міцно заснув.

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Наталка Яковлева

151
Коментарі: 10Публікації: 63Реєстрація: 17-07-2018

Срібне перо

Досягнення отримано 21.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Небайдужий читач

Досягнення отримано 08.08.2018
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: