Він написав їй першого листа.
В нім висловив слова і почуття.
Він розповів буденність своїх мук.
Він так хотів торкнутись її рук.
Її відчути ніжний серця стук.
Вдихнути запах рідної землі
Можливо він загине на війні?
Закривши очі злине в небеса.
І не напише іншого листа.
Вона лиш головою похитала
Його слова її геть не торкали.
Не розтопив він серце крижане.
Вона казала: ” Все мине саме!
Тобі я більш не напишу.
За іншого я під вінець іду.
Забуть мене, я більше не твоя”.
І розірвала власного листа.
Чекав він довго відповідь ось ту
Він відганяв від себе самоту,
Він відганяв всі сумніви свої,
Він просто оправдовував її:
– Ну закрутилася, бо мала купу справ.
– Ну у дорозі дощ рясний застав.
– Ну захворіла зіронька моя.
Вона одна для мене лиш сія.
Не дочекався він того листа.
Сховала його рідная земля.
Її в останнє вимовив ім’я.
Скорботу носять мама і сестра.
Автор публікації
Титул: Автор місяця (Серпень 2019)
Титул: Небайдужий читач
