Гортаю сторінки життя,
Сама пишу їх і читаю.
Біжу, лечу по ньому я,
Сама собі проблем шукаю.
А друзі кажуть: «Схаменись!
Хіба тобі найбільше треба?
Ох , і дограєшся колись,
Накличеш ти біду на себе»
Воно, мо’ , краще б і змовчать,
Закрити очі, зціпить зуби …
І дух бунтарства свій приспать…
Та біль нестерпний давить груди!
І ллються на папір рядки,
Які не всім в нас до вподоби,
І рвуться в світ мої думки,
Що в когось викликають злобу.
Воно, мо’, краще б і змовчать?!
Ну що змінити може слово?
Покласти на уста печать,
Не дратувати більш нікого.
І проти течії не йти,
Писать про сонце, вітер, квіти.
Спалить минулого мости,
Душі заборонить боліти.
Та десь у глибині мене
Бунт назріва, кипить вулкан,
І знов мене це не мине,
І знов емоцій ураган
В рядки віршовані вплелись,
І вириваються на волю,
І розлітаються кудись,
Не можу впоратись з собою…
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
