Є на світі багато доріг,
Непокинутих Божою ласкою,
Та не кожен дізнатися зміг,
Що життя часто схоже із казкою.
Все буває: приходить біда,
Хтось байдуже минає приречених,
Хтось, як в спеку холодна вода,
Прилітає по сліду лелечому.
Я тримаю молитву в руках –
Незбагненності вічного свята.
Помандрую по тих сторінках,
Щоби світ цей укотре пізнати.
Оживе у душі джерело,
Найщиріше і все ж загадкове, –
Так завжди в цьому світі було
І хай буде між нами ізнову!
Небеса поділились дощем,
Вкрили вікна своєю хустиною.
І хай кожен відчує той щем –
Ми живемо у світі родиною!
Хай серця обминає зима
І дороги-стежини лиш радують,
А в душі розцвітає весна,
Навіть зорі щасливими падають!