***
Моя земля озвалася красою,
Духмяно-п’янко мружиться трава –
Вже досхочу напившись, мов водою,
Іду босоніж стежкою в дива.
Іду туди, де мріялось дитяче,
Щоб осягнути велич і красу,
Щоби роса, яка в світанках плаче,
Явила усміх в сонячну ясу.
Вітають чистим подихом джерела,
Старі каплички кличуть в таїну,
А моя пісня вже рядочки стеле
І пише в нотах Шипіт дивину.
Здіймаю руки й тішуся до неба,
Де білі хмари – наче дотик мрій.
Моя земля! Чи більшого ще треба?!
Тут навіть вітер, й той до щему свій!
Пройду стежки, в Яру порозкошую,
Вдихну любов, до Поруба піду –
І цей пейзаж ще словом замалюю,
Бо вже такого більше не знайду!