Жіноча доля повертається, як квітка,
І тихо в’яне від пелюстки до стебла,
На плечі щастя опадає досить рідко,
Кудись летить і повертається нізвідки,
А ще чекає найріднішого крила.
Жіночі сльози – і від розпачу, й щасливі,
І в безнадії, і закохана сльоза,
Ніким непрохані, і надто полохливі,
Комусь несправжні, як міраж, або мінливі,
А то терпкі, і ще гіркі, як та гроза.
Жіноча осінь усміхається кленово,
Іде світаннями у крапельки роси,
Несе свій подих і цілунок загадковий,
Коли й мовчить в обіймах бажаного слова,
А потім знов одна очікує краси.
Жіночий погляд, а для когось лиш спокуса…
І ніжне серце – та комусь глуха стіна…
Найти розраду і все витримати мусить!
Коли ж ту душу, наче яблуню не трусять!
А кожна жінка – мов народжена весна!
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
