Всміхалась ніч із зоряного неба,
Підглянувши історію одну,
Де миті пригортаючи до себе,
Втішалось літо, збуджене од сну.
Втішалось літо, збуджене струною
У місячному сяйві таїни,
І тільки світлячки межи травою
Казково загравали до струни.
Казково і принадно загравали,
Захоплюючи дотиком зорі,
І потім до нестями цілували,
До місячної заздрості вгорі…
Всміхалося, втішалось, загравало,
Стискаючи в обіймах неземних –
І вперше не було йому замало…
І ліс вночі від ніжності притих…
А літня ніч, відчувши щемні ноти,
Зібрала все у зоряний дует,
З небесним ліхтарем, що вже не проти,
Почавши неосяжно-дивний злет.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 111Реєстрація: 31-07-2018
Достижение получено 22.04.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
Достижение получено 04.09.2018
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
