Пуста та вічність…
Зорі… рай… майбутнє…
Ну що за хрінь?!
Реальність підсипа
мені у каву висушених трутнів,
щоб бідна доля, темна і сліпа,
не прокидалась зранку від гудіння
дурного світу.
Там ось, за вікном,
усім до дупи сором і сумління,
якщо за них не платять.
Я, мов гном,
туди-сюди крокую поміж люди
в надії десь урвати свій кусок.
Бажав добра?
Та тут добра не буде.
Для сивих душ закінчується строк
на те, щоб хоч нащадків відмолити
за цю пустелю в грудях.
Я – монах,
та навіть я не зміг життя прожити
без крові на натомлених руках.
А ти мі все гундиш про незабутнє,
в якому носиш серденько своє…
Пуста та вічність.
Зорі… рай… майбутнє.
Звичайна хрінь.
Реальність – ти і є…