Твоя… моя… на двох і ні для кого…
Загублена, заплутана дорога
Давно чортополохом поросла!
І сльози вже не віск! Вони – смола!
Випалює, видушує, вирує…
І ворон десь на гілці пащекує!
Куди йому те знати і збагнути?
Він волю має, а я – маю пута!
Напевно, їх придумала сама,
А розірвати сили вже нема…
Це вирок? Хрест? Туман? Ілюзія?
А, може, то гармонія моя?
