Тато щось забарився: минають не дні,

Тато щось забарився: минають не дні,
Це – роки вже юрбою тікають кудись.
Безнадійно скучаю! Татусю, приснись
І закутай дітей у обійми міцні!

Розкажи, любий татку, що кривда мине,
Бо не можна отак за добро, без вини!
Не вертає мій тато чомусь з далини.
Він від всього лихого вберіг би мене!

Не вітрила – тріпочуть і рвуться серця!
Вчуся, таточку, жити хоча би без сліз.
Тільки знов у сльозах наша зграйка беріз…
Пам’ятаєш: садив ти малі деревця?

Пам’ятаю: читав нам найкращі казки.
Чим зайняти малих, знав неміряно, татку:
Чи рослинку доглянуть, чи звести палатку.
А тепер все нудьгують старі рюкзаки.

Залишається вірити: десь є портали…
Може в променях сонця, у щебеті птиць –
Ти прийдеш, ти завариш нам чаю з суниць.
Ми шукали разом їх і скільки збирали!

В лісі вчили з тобою шапинки шовкові,
А на карті – держави, а в небі – зірки…
Спомин мого дитинства – солодкий, гіркий,
Бо спізнилось навіки признання в любові!

Біля свого ношу незабутнє ім’я…
Забарився ти, татку, – на все воля Божа.
І живу я без тебе, на тебе так схожа.
І у доньки моєї – усмішка твоя.

© Оксана Осовська

4

Автор публікації

Офлайн 5 місяців

Оксана Осовська

64
Коментарі: 0Публікації: 11Реєстрація: 03-12-2018

Бронзове перо

Досягнення отримано 12.03.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: