Для голосування необхідно авторизуватись

Нас не навчали…

Нас не навчали світитися у непроглядному мороці,

Із цегли руїн будувати базиліки – храми,

Нас не вчили мистецтву маленьких кроків,

Як жити «у світі, де Бог помер», ми здогадались самі…

Тепер трішки простіше: мрії – зірки, сльози – панацея,

А майстер – лиш той, хто створив власний інструмент…

Тепер тобі легко повторювати зречення Галілея,

Бо знаєш,  що вона крутитися не перестане в той момент.

Ми не вірили, що є лише два шляхи: до раю і пекла,

Що все потрібне приходить вчасно і вчасно йде в забуття…

І як же зараз скажено боляче, осатаніло, нестерпно

Пече аксіома, що минуле в минулому, а ця мить – і є життя.

Ти вже знаєш, що світ стає світлим, коли ти починаєш зоріти,

А з поля збереш урожай, коли вигрієш в жмені зерно,

І будеш по – справжньому жити, поки не боїшся згоріти,

Поки не боїшся сипати мрії на місячні жорна…

У світі ти не один, але для нього такий ти єдиний.

Для Нього ти віддзеркалення, в тобі –  і пекло, і храм. Не забудь.

Ти – не перший, не кращий, а проста неповторна людина.

І сам колись цього навчишся… Я сподіваюсь… Мабуть…

2

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

omel_alyona@ukr.net

50
Коментарі: 0Публікації: 19Реєстрація: 29-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 01.09.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій