Кому потрібно було це, якому майстру?
Хто мої груди владно розітнув?
І замість серця білосніжну айстру
Так дивно вклав, мов зіркою метнув!
І я не осягну, що з цим робити,
Гойдаються поля в очах моїх…
Кругом все квіти! Квіти! Квіти! Квіти!
А ти, ти – найпрекрасніша із них!
З неповторимим м’ятним ароматом,
Що річкою гірською віддає!
Ти граєш променистим діамантом,
Вдихаю – і неначе мить стає!
Ти неописана ніким, ти невпізнанна,
За тебе в світі всі книжки мовчать!
Ти квітка безіменна, первозданна,
На твоїй скроні золота печать!
Всією айстрою своєю відчуваю,
За тебе кров`ю переплачено стократ!
Що ти є з берегів Святого Раю,
І твої ноги омивав Євфрат!
Кому потрібно було це, якому майстру?
Хто мої груди владно розітнув?
І замість серця білосніжну айстру
Так дивно вклав, мов зіркою метнув!
Автор публікації
