Лишень тоді себе пізна́єш,
Як іншого у серце пустиш,
І в його мріях заблукаєш,
І келих меду з ним пригу́биш.
Чиєсь заплутане волосся
На його ґудзиках помітиш —
І вдарить грім, як стоголосся!..
І знов над ним зорею зі́йдеш.
І мовчки слізно відстраждаєш,
І до щоки бузок притулиш…
Лишень тоді себе пізна́єш,
Як іншого у серце пустиш…