У вагонах минулого – трупи вигнанців із Криму…
Та сьогодні – не те, бо вбивають на рідній землі,
Щоб у рабство загнати аж цілий народ нескоримих,
Сотні тисяч тих душ – розіпхати в порожні нулі:
Там – ні мови своєї, ні віри, ні влади, ні волі,
Лиш – покора чужинцям, що нищать велике й святе,
Ти – у колі неволі, де всі твої мрії і болі –
Наче дикий бур’ян, що на їхньому полі росте.
Тому будуть невтомно сапати, косити й рубати
Найсвятіше твоє, мов бур’ян, у твоєму ж дворі,
Найрідніше, найближче – ворожим і злим називати,
Щоб зігнулись в покорі усі: молоді і старі.
У вагони сьогодні не пхають народ, мов скотину,
А примушують бути скотами на рідній землі,
Щоб ті чобіт чужинський лизали (старими й малими)
І мовчали у колі неволі: німі, мов нулі.
(Із циклу віршів про Крим «Багатий сяйвом світлих душ», 2019 рік.
Світлина розміщена за посиланням: https://www.google.com/search?q=%D0%9E%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F+%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%83+2014+%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE&tbm=isch&source=univ&client=firefox-b&sa=X&ved=2ahUKEwiDjqyLx5TmAhWOaFAKHdAQACEQsAR6BAgKEAE&biw=1024&bih=694
Автор публікації
