Для голосування необхідно авторизуватись

На Великдень

Синку, забери мене на свято,
На Великдень, дітки, забери, –
Просить мати ніби винувато,
Й сум очей обпалюють вітри.

– В день святковий паску в рідній хаті
Разом з вами хочу скуштувать,
Й в небесах, де хмари пелехаті,
Лик святий в господній день стрічать.

Так мені набридла ця палата,
Запах ліків, довгий коридор,
Вдома Жулька вірна і лахмата,
Й рижий кіт по кличці Командор.

Синку, я і в лікаря спитала,
Він сказав: ” Розписку напишіть”, –
– Я додому хочу, – прошептала, –
Разом з вами свято це зустріть.

Він дивився, ніби у безодню…
Прийдуть зять, донька і два сини,
У неділю світлу Великодню
Шашлики влаштовують вони.

Як сказати матері, що марно
Жде вона це свято за столом,
На природі зелено і гарно
Смакувати м’ясо із вином.

Він мовчав, а в голові роїлись
Різні фрази, речення, слова,
А потрібні, ніби притаїлись,
Й жар червоний щоки облива.

– Добре, мамо, потім поговорим.
Час ще є, бо зараз посівна.
Матері він видався суворим,
Вмить розхвилювалася вона.

У палаті тиша чергувала,
Жінка сіла тут, біля вікна,
Як сьогодні день той пригадала:
Кожна мить у згадках вирина.

У село приїхали вже з сином,
Дім купили, стали працювать.
Причепили гойдалку за тином,
Щоб було малому де гулять.

Час летів, як вітер над полями,
Школа,ВУЗ, сім’я, робота, дім.
Старість, мов підкралася гаями,
Все змінила поглядом своїм.

Вмер Степан, земля йому хай пухом.
Поховала матір через рік.
Як там є – зібралася із духом,
Бо Господь їй шлях такий нарік.

Радувалась синові й мовчала,
Що дитя покинуте взяли,
Як на те, не завжди помічала,
Коли люди зайве щось плели.

Дні вбирали радощі і тугу,
Виріс син, незчулася й коли.
Грала доля їм сімейну фугу
Й день вкрапляв у настрій кольори.

Перед сном молилася за сина,
І благала щастя у небес,
Щоб жила в трудах його родина,
І чекали радості й чудес.

Молитви, мов янголи на крилах,
Донеслись в господній добрий час,
Син живе, мов човен на вітрилах,
Й про достаток дбає повсякчас

Хоч в лікарні – теплиться надія,
Син приїде вже за кілъка днів,
І здійсниться Великодня мрія,
Але дух в душі чомусь тьмянів .

У суботу встала спозання,
Склала речі й сіла до вікна,
Час тримав надломлене чекання,
Але мрію пестила вона.

Сіло сонце обрію в долоні,
Смуток жінці душу обпіка,
І немов в останньому вагоні
День присів і гірко доріка.

І вона у роздумах заснула –
Ніч знеболить рану, що ятрить.
Голос сина увісні почула,
Та душа між хмар уже летить.

Він зайшов в лікарню винувато,
До палати кроків ще зо два,
– Ви спізнились,- якось слабувато
Медсестри доносились слова.

– Діти, гості,- трохи забарився,-
Я додому матір заберу.
– Чоловіче, ти уже спізнився,
Зараз речі мамині зберу.

2

Автор публікації

Офлайн 13 години

Светлана Савченко

300
Коментарі: 2Публікації: 105Реєстрація: 21-08-2018

Золоте перо

Достижение получено 22.02.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 05.05.2019

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій