Ти казав, аби я слухала свій внутрішній голос.
Моя інтуїція каже, що я тебе в трачаю.
Тихенько потрохи, все йде до завершення.
Відчуваю серцем, а чому так, незнаю.
Я чудово розумію, зараз невчасно це кохання.
Війна, робота, обов’язок у тебе кожен день.
Тоді навіщо та надія, якщо марні сподівання.
Лише згадка при прослуховуванні сумних пісень.
Навіщо ми є сьогодні, якщо завтра немає нас?
Розплетуться наші з тобою дороги.
Ти говоритимеш, що прийде все в свій час.
Ні, пройде та зникне в мить тривоги.
Я знаю, ми як дві паралельні лінії,
Що зійшлися на точці координат.
Та паралеліям, їм доля не перетинатися.
І схрещені лінії, паралельними стануть назад.
Кохання це не вірус не простуда, що можна на нього не зважати.
Це подарунок долі і божий дар.
Комусь воно не доречне та зайве.
А комусь то щасливий шанс.
Я не маю права жалітися й осуджувати, тай скаржитись теж права не маю .
Та я впевнена в одному, любящий своє не відасть, не втратить.
За кохання як і за життя боряться, ніколи не програвають.
Автор публікації
"- Всё будет отлично! Крикнула вера в ответ разуму." Я творча та житєрадісна жінка.
