Як швидко плине життя час.
Зростала так немов зернятко,
Що в землю вкинуто спочатку,
Все пізнавала водночас.
Дитячий шлях був дивовижний:
Садок вишневий, школа, клас,
Музичні співи водночас.
І дух міцний, непереможний.
Навчання мало свої сходи
Драйвові, світлі та з теплом.
Знайомство, друзі та диплом.
Були звичайно й перешкоди.
Були й злети, і падіння,
І по стіні сповзання вниз.
І море зібрано зі сліз.
І Боже слово як спасіння.
Зʼявлялися у снах ведіння,
Господь давав свої поради,
Щоб вберегти мене від зради.
І знак Христа – благословіння.
Родзинки є в жіночій долі.
Добром наповнене життя.
Кохання, діти, співчуття.
Збирання квіточок у полі.
Вона є вільна, незалежна.
Змогла б дістатися зірок,
Не прислухаючись пліток.
Любов її завжди безмежна.
Повинна жінка зрозуміти,
Поки вона себе не любить,
Ніхто її не приголубить,
Для того, щоб життю радіти.
Щоб розквітати наче квітка,
Перетворитися в лебідку,
Пройти свій шлях без каяття
Та зберегла своє життя.
Ось так про себе. Ця промова
Звичайний досвід, все з життя.
Пишу… В грудях серцебиття…
Зимова казка та умова…
04.12.2022
Автор публікації
