Місяць глядить у замерзле віконце,
Кидає іскри на шибки квітчасті.
Ніч у вікно, як прозоре суконце,
Лізе морозна, зимова i ясна,
Свіжістю вабить зимового шума,
Світиться місяць – цей серп золотистий,
Наче замріявсь і щось там він дума
Про зорі далекі, про далі імлисті…
Аж ось різнобарвний і ранок крадеться –
Місяць вже мліє, біліє і гасне.
Сонечко встане, стиха озирнеться
І посміхнеться зимі цій прекрасній.
1999 р.