Для голосування необхідно авторизуватись

Звірі і Зима. (казка для домашнього лялькового театру)

У далекім королівстві усім правила Зима,

Була найлютіша в світі, бо жила весь час сама.

Зранку й до ночі вкривала снігом все-все навкруги,

Річки кригою скувала, що аж замерзли береги.

В лісі звірі затужили, бо запасів вже катма,

З малечку усі дружили, та це перша в них Зима.

Ось зібралися пухнасті віче в лісі провести,

Всі прийшли: малі й вухасті, різні мордочки і хвости.

Головним на цьому зборі виступив бурий Ведмідь:

 «Я найстарший на просторі Тихо звірі не шуміть.

Хочу я усім скзати. Що проблема в нас одна

Довго хоче панувати У лісах страшна зима»

«Страшно, дядьку, що робити? З голоду ж всі помремо –

Почав Зайчик говорити – Довго не проживемо!»

«Так, горіхи всі скінчились, і грибочкам вже капут,

Білочка заметушилась – Я шукала там і тут».

«І моїх запасів мало, – хмуро й сумно Вовк завив –

До кінця підходить сало, що я в літку засолив».

«Є у мене банок кілька, там варення із грушок,

Дві консерви – шпроти й кілька» – сумно мовив Їжачок.

Довго ще сиділи друзі, думали, як раду дать.

Вітер завивав на лузі, стало на дворі смеркать.

«Час додому йти, вже темно, – мовив Зайчик до звірей,

В темряві не так приємно в снігу клишать до дверей».

«Так що ж будемо робити?» – Вовк збентежено спитав.

«Треба у зими просити Геть піти!» – Їжак сказав.

«Хто ж тоді піде до замку, Де Карга-Зима сидить?

Вона ж всіх іще на ганку заморозить в одну мить!»

«Є у мене одна думка, треба їй хабар вручить,

Може туфлі? Модна сумка? Щоб сподобалося в мить…»

Довго голову ламали, що Зимі подарувати,

Всі ідеї перебрали, вже й сонце почало вставати.

«Точно! Знаю, чим вгодити! Є у нас спільний бюджет,

Щоб могла селфі робити, купим для Зими гаджет!»

І на тому порішили. Взяли гроші із казни,

В магазин всі поспішили за презентом для Зими.

Взяли їй Айфон крутезний, щоб і селфі, і Фейсбук,

Список функцій довжелезний, аби вистачило рук.

«Ми із Зайцем – добровольці, дар Зимі віднесемо,

Адже ми – найшвидші хлопці, вмить Айфон доставимо.»

І на цьому порішили. Їм гаджет передали,

Ті в дорогу поспішили, бігли швидко, як могли.

«Їжачок, дивись, будинок! Весь із криги, зверху сніг,

Навкруги стіна з ялинок, страх пронизує до ніг!».

«Ша! Без паніки, друзяко! Галасу не нароби,

Бо як схопить морозяка, вмить забудем про гриби».

І зайшли вони в будинок, що із криги увесь був,

В нім ні меблів, ні картинок, ніби хтось про це забув.

Аж повіяло по спині, сніг навкруги закружляв,

Вмить, вони зробились сині! Від страху Заєць ледь не впав.

«Чого припхались, мародери, вам що, життя свого не жаль?!

Як сміли впхатись у ці двері? Чекає вічна вас печаль!»

«Стривайте! Не психуйте, пані, до Вас у справах на поклін

Прийшли ми з другом часом раннім. Дозвольте встати нам з колін?»

«Ми хочемо Вас попросити, щоб Ви Весну впустили в ліс,

Не в силах голод нам терпіти, що сніг з морозами приніс».

«За це, ми Вам принесли гаджет, моднячий: інтернет, Фейсбут,

Дарує всім багато вражень, там музика і фотодрук.»

Віддали хлопці той Айфончик, Зима взяла його до рук:

«Гламурний дуже телефончик, де реєстрацїя в Фейсбук?»

І тут Зима забула службу, про сніг, метіль і цілий світ.

Їй пропонують в ВК дружбу, а світ ожив, розтанув лід.

Ось так Весна прийшла до лісу, усе навкруги зацвіло,

А в Зими селфі – зверху, знизу, оце подругу понесло!

Усі тоді жили щасливо, в достатку плинуло життя,

А хто засяде в гаджет-диво, тому немає вороття.

 

 

 

 

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

ValenSy

3
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 12-08-2020