Подощово ліс розкраплено,
між дерев ярами припарки.
А у клена на руках – вино,
кольорові жовтня вигадки.
Скрип, розмови нерозбірливо,
тягарем років приглушені.
В спину дивляться докірливо
душі, гіллям розгалужені.
Вирва раною потворною
кровоточить серце осені,
у шаленстві рукотворному
відпалали ранки росяні.
Вкрите дно іржі солоністю,
час збіга рудими цівками,
незакінченою повістю
з обгорілими сторінками.
“Со святими… “- понад зрубами,
“…упокій..”- ще тліє сумом спів.
Скорострілами обрубано
цвіт нескореної юності.
Як сухотний кашель вогкістю
підземеллями жертовності –
зрада б’є невідворотністю
в скроню націосвідомості.
Невідмолені, непрощені,
душі вічною спокутою,
калиновістю пророщені,
від минулих зим розкутою.
Під корою злого домислу
чистота ідей похована.
Переважило коромисло
вже останніми патронами.
“Ще не вмерла…”- обірвалося.
Лісом – грім при небі чистому…
І луною обізвалося,
подолавши роки-відстані!
Автор публікації
Коментарі: 16Публікації: 34Реєстрація: 13-08-2018
Достижение получено 16.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
