Я вростаю ногами у землю, 

І до сонця витягую голову. 

Вже бетонні підмурки 

Сточила моя вода. 

Може, рік через другий 

Із каменотесного норову 

Світ побачить черешня  

До п’янкощів молода. 

Я заплющую очі, 

Вище підтягую паростки 

І уперто вбираю  

Належне мені тепло. 

Повнокровні черешні  

Усупереч будь-якій заздрості 

Не зсушило, не збило  

І градом не розтовкло. 

Я дивлюся на сонце 

І невтомно тріпочу листям, 

Може, вітер тобі перекине  

Слова мої. 

У лукавому світі 

Були ми занадто чистими. 

У безгрішному світі 

Ми досі іще не свої. 

Відчуваю ізнову: 

Мурахи стрибають сотнями. 

Ще той пломінь надії  

В корінні моїм не засох. 

Недарма кажуть мудрі, 

Швидко можна іти самотньому, 

А далеко іти –  

То вже варто лише удвох. 

Розправляю стебелля, 

Прислухаюсь до кроків з імли, 

Наче в серці відкрились  

Усі мої клапани й шлюзи. 

Мені снилось сьогодні, 

Що ми вже далеко прийшли, 

Ти – мій мрійник затятий,  

І я – твоя вічна муза. 

Автор публікації

Офлайн 8 років

Yulia Kirilenko

4

Коментарі: 1Публікації: 1Реєстрація: 27-08-2018