Вже ніч крилом мій Кам’янець торкнула,
Як завше, він в полон здається сну.
У ці хвилини раптом я почула
Десь пісню ніжну та неголосну.
Здавалось, що то ангели співають
В заквітчаних Едемових садах
Й Отця – Святого Бога прославляють
В своїх простих та щирих молитвах.
Ця пісня як з’явилась так і зникла,
Немов легкого вітерцю політ,
Але у душу до глибин проникла,
Залишивши по сОбі ніжний слід.
На мить відкривши браму загадкову
В Небесне Царство, нам Всевишній дав
Надію, і мелодію чудову
На Землю не для вух, для душ послав.
