У зимову холодну світлу днину
О вранішній ще зоряній порі
До місця для останнього спочину
Пішли зі стада мамонти старі.
В тілах важких їх сила ледь жевріла.
Шлях довгий до останньої мети,
Та мозок, що згасав, єдина гріла
Передсмертна думка: «Тільки б нам дійти».
Вони долали найкрутіші схили,
Низькі долини, лісисті яри.
Їх пружні ноги покидали сили
В передчутті останньої пори.
І ось воно плато за перевалом,
Де їм судилось спокій віднайти.
Ступивши ледь, важкі тіла їх впали,
Зумівши шлях останній свій пройти.
Упала не одна з небес зірниця,
З тих пір століть немало вже пройшло.
В долині народилась Студениця
(Це однойменне з річкою село).
Епохи-хвилі Землю обмивають,
В їх шумі тупіт мамонтів затих…
Лиш надра земляні нам відкривають
Доісторичні мертві рештки їх.
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
