Для голосування необхідно авторизуватись

Монолог української жінки доби Модернізму

Я – досконала і шукаю рівні,
Але, мабуть, не зможу віднайти.
Усі навкруг приземлені і дрІбні,
І їм моїх висот не досягти.

Моє найвище прагнення – «ins Blau»,
До високості, де живе краса.
На власну особистість маю право,
Не дивлюсь в землю – лину в небеса.

Мені нічого від життя не треба,
Не змінить досконалість плинність літ.
Чужі для мне будні, рідне – небо.
Ніхто для всіх я ,та для себе – світ.

Оспівую я «душу поранкову»
Незайману і чисту, мов кристал.
Мені слугує за міцну основу
Теорій Ніцше білий п’єдестал.

Та перш за все я є звичайна жінка,
Про це не забуваю ні на мить,
Моя душа так само українка
І доля українська їй болить.

Готова людям я себе роздати,
Зійшовши з дивних неземних висот,
Й на п’єдестал висОкості підняти
Засліплений буденністю народ.

Красу цим «сірим» людям показати
Ту, про яку виспівує земля,
Допомогти думкам їх й душам стати
Такими ж досконалими, як я.

3

Автор публікації

Офлайн 3 роки

Юлия Ковальчук

425
Коментарі: 0Публікації: 252Реєстрація: 05-02-2019

Небайдужий читач

Достижение получено 11.04.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Золоте перо

Достижение получено 22.03.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій