Я – досконала і шукаю рівні,
Але, мабуть, не зможу віднайти.
Усі навкруг приземлені і дрІбні,
І їм моїх висот не досягти.
Моє найвище прагнення – «ins Blau»,
До високості, де живе краса.
На власну особистість маю право,
Не дивлюсь в землю – лину в небеса.
Мені нічого від життя не треба,
Не змінить досконалість плинність літ.
Чужі для мне будні, рідне – небо.
Ніхто для всіх я ,та для себе – світ.
Оспівую я «душу поранкову»
Незайману і чисту, мов кристал.
Мені слугує за міцну основу
Теорій Ніцше білий п’єдестал.
Та перш за все я є звичайна жінка,
Про це не забуваю ні на мить,
Моя душа так само українка
І доля українська їй болить.
Готова людям я себе роздати,
Зійшовши з дивних неземних висот,
Й на п’єдестал висОкості підняти
Засліплений буденністю народ.
Красу цим «сірим» людям показати
Ту, про яку виспівує земля,
Допомогти думкам їх й душам стати
Такими ж досконалими, як я.