. .Чи є на світі щось незабутніше, неповторніше, найпрекрасніше у житті, як МАМИНІ РУКИ ? Ніжні, ласкаві, добрі, теплі, приємні…

. .Тільки народившись – з’явившись на світ білий – ясний, ми вдихаємо – відчуваємо свіже і чисте повітря. Потім бачимо безхмарне голубе небо, яскраве величне сонце. …І відчуваємо МАМИНІ РУКИ. Вони обережно і ніжно несуть нас у широкий, незвіданий, таємничий світ. Несуть у миле і щасливе дитинство. У незабутню гарну юність.

. .У кожну дорогу, далеку і близьку, мене проводжає усміхнений МАМИН ПОГЛЯД. І РУКИ, загорілі від сонця, засмаглі від землі. Із синіми прожилками, по яких добре видно, як пульсує гаряча кров…

. . – МАМО, ЧОГО ЗАЖУРИЛИСЬ?

. . – ДАЙТЕ ТЕПЛО ВАШИХ РУК.

. . – У ХАТІ НА ЗГАДКУ ЛИШИЛИСЬ

. . – БОЛІ Й ТРИВОГИ РОЗЛУК…

. .Повертаючись думами – думками у своє миле дитинство, я завжди бачу – відчуваю МАМИНІ РУКИ, яких так часто бракує в житті.

. .Я так люблю МАМИНІ РУКИ. Ніжні, ласкаві, добрі, теплі, приємні МАМИНІ РУКИ.

. . ТАМАРА РОМАНЮК,

. . 1 лютого 2018-23 року.