. .Яскраве величне сонце несподівано виглянуло того грудневого ранку в усій своїй красі і повноті. Ніжні сонячні промені ласкаво зігрівали матінку – землю, кожне живе створіння ВСЕВИШНЬОГО. Здавалося, що надворі справжня осіння пора, хоч за календарем була зимонька – зима. Снігу білого не випадало давненько-о-о вже… Ще в листопаді невеликі снігові кучугури тішили наших дітей міцненьким морозом, вабили витонченими сніжинками – візерунками, зліпленими від душі сніговиками.

. .Яскраве сонечко кликало на охайне подвір”я домашніх улюбленців. Мурчики і Мурочки, Зузуля та Джуля, а з ними і Мухтар, грілися – лежали на зеленій траві, дерев”яній лавці, декоративному столі, заплющивши свої очі. Справжня благодать… Інколи вони мандрували зеленим квітником, наближалися до гарних кущиків лілії, юки, кучерявого листя водозбору, торкалися обережно носиками розкішних кущів блискучого самшиту.

. .Я щиро насолоджувалася сонцесяйною осінньою красою грудневої пори, з любов”ю задивлялася на своїх милих котиків, кішечок, собак і, здається, усміхалася, незважаючи на нестерпний головний біль того гарного ранку.

. .Все більше і більше мене вабили полум”яні китички червоної калини, які немов справжні новорічні прикраси – візерунки виглядали на молодому дереві, гонорові деревця і кущі зеленої туї. А яскраве ГОСПОДНЄ сонце торкалося своїми теплими промінцями мого немолодого обличчя і давало мені вволю поратися у своєму квітнику.

. .Таким чудовим був один із останніх днів грудня 2022 року.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .ТАМАРА РОМАНЮК,

. . 30 грудня 2022 р., 2 січня 2023 р.