. .Була ГОСПОДНЯ весна… Гарна заквітчана весна. Квітували – дивували неймовірно ніжним ароматом біленькі зірочки – нарциси. Яскравим полум”ям майоріли ранні червоні тюльпани. Пишно розросталися великі кущі білосніжної півонії. Потопало у молоденькій зеленій траві чисте й охайне подвір”ячко. Ходив – мандрував по своєму впорядкованому подвір”ї молодий, вродливий, працьовитий господар. Разом із коханою дружиною, щасливі і життєрадісні, вони в своїй уяві малювали архітектурний план забудови нової хати.

. .А потім …будувалася хата. Нова, невелика, затишна хата. І радості не було меж, бо ж хата послідовно будувалася – піднімалася на очах серед барвистих квітів і гіллястих дерев, що вбралися у зелене молоденьке листя. Трудилися на совість будівельники. Усміхнений і водночас серйозний власник щодня навідувався до людей, спілкувався з майстрами, дослухався до корисних порад. Робота кипіла…

. .Юний заквітчаний травень гонорово передавав естафету панування теплому літньому червню. І продовжувалися напружені спекотні будні. А одного разу з”явилася на заквітчаному подвір”ї, недалеко від будівельних матеріалів, низенька чорненька кучерява, з білими смужками, собачка.

. .- ДЖУЛЯ, ДЖУЛЬКА, – кликав її ласкаво молодий господар та будівельники. Вони годували тваринку інколи, наливали свіжої холодної води .

. .- Мамо, – попросив в один зі спекотних днів син, – мамо, а ти не могла би приносити ДЖУЛІ щось поїсти, попити, вона така маленька, гарненька, видно, що хтось її образив або вигнав…

. .- Добре, я буду годувати її, ділитися з нею всім, що маю. Я ж люблю тварин.

. .А собачка ніби відчувала тепло і добро від сина та матері, постійно ходила за ними.

. .Недільного ранку жінка йшла зустрічати дітей із внуками, а там, під хвірткою на дорозі, лежала маленька ДЖУЛЯ і так жалібно дивилася в очі. Отак і зайшла вона за ногами на подвір”я й залишилася коло матері жити разом з усіма домашніми улюбленцями.

. .А там уже й осінь золота завітала на землю – матінку, природу всю одягнула в свої осінні барви – кольори. І хату нову, затишну та гарну збудували. І ДЖУЛЯ давно стала повноправним членом всієї родини.

. .Та тільки сумною видалася осіння пора. Горе, непоправне горе увірвалося до нової хати – захворів молодий господар і …раптом …помер – тромб обірвався… Ось уже цілий рік і два з половиною місяці не зникає, не стихає, не покидає материнський біль жінку, що навічно розбив матусине серце. Залишилася сиріткою донечка – кровиночка, молодою вдовою рано стала кохана дружина, плакали – сумували рідна сестричка, улюблені племінники, вся велика родина.

. .Виснажена, зболена, стомлена, зломлена хвора матір одного осіннього дня зізналася своїй донечці:

. .- Я РОМЧИКА нашого бачила тепер – …уві сні… Давно і довго він до мене не приходив. А оце такий гарний сонячний день видався. Дивлюсь, а тут стоїть він, такий веселий, життєрадісний, біля хати нашої у темно- вишневому вбранні, у шапці – під густим зеленим бузком. Зі своєю ДЖУЛЬКОЮ любою він захоплююче спілкувався. Піднімав вгору руки, а вона весело стрибала і крутилася по колу.

. .- ДЖУЛЯ, ДЖУЛЬКА, така ти розумна, слухняна, файна, весела, – вигукував син.

. .На кожне ласкаве і добре слово собачка гавкала радісно, втішалася, що господар з нею грається… – Розказала мати і …замовкла. І більше ні пари з уст… Тільки маленька ДЖУЛЯ нагадала жінці, що її сина, її кровинки нема… Є тільки новозбудована затишна, гарна хата. І вона, улюблена собачка ДЖУЛЯ.

. .Отак і виглядають вони удвох синочка щоденно, чекають довгожданної зустрічі. І ГОСПОДЬ ними…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ТАМАРА РОМАНЮК,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17 листопада 2022 р.,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 січня 2023 р.