Для голосування необхідно авторизуватись

ЗУСТРІЧ – Частина 4

. . З У С Т Р І Ч – Частина 4
. .Гарним і сонячним напрочуд видався той незабутній і святковий день. Чарівні мелодії духової музики линули далеко – далеко – на всі кути великого села. На шкільному подвір’ї збиралися учні, вчителі, батьки, гості. Шумно і весело гомоніли дівчата – подружки, ділилися своїми враженнями від літніх канікул хлопці. А малі школярики і школярочки обступили й обіймали свою улюблену вчительку.
. .Яскраві вишукані букети квітів, білосніжні великі банти, білі елегантні фартушки модниць – старшокласниць, модне вбрання таких “вже модних парубків”, незалежно від віку, щасливі усмішки, радісні погляди, життєрадісний сміх…
. .І ось перший дзвінок у новому навчальному році! Привітання, побажання, пісні, поезія, проза – все нагадувало про святковий ПЕРШОВЕРЕСЕНЬ. Після урочистої лінійки школярі разом із учителями і класними керівниками розійшлися по своїх класах.
. .КАТРУСЯ з дівчатами весело розмовляли, радісно сміялися, піднімаючись по сходинках до свого класу.
. .Аж раптом – КАТРУСЯ застигла! На площадці другого поверху серед хлопців стояв справжній красень! Білолиций, із чарівною блискучою усмішкою на устах, губи червоні, як намальовані, на голові – густе русяве волосся… А білосніжна сорочка і темний костюм додавали парубкові серйозного вигляду і модного зиску.
. .Та головне – отой справжній незнайомець, справжній красень дивився прямо на КАТРУСЮ, в її великі сірі очі з голубим відтінком. Вони зустрілися своїм поглядом… На мить.. І мить ота продовжувалась – тривала довго – довго…
. .КАТРУСЯ нікого не бачила, нічого не чула, ніщо не сприймала, не розуміла… Здавалося, що й не було біля неї дівчат й однокласників. Все кругом закрутилось – закружлялось – тільки один образ був перед нею – отой парубок – красень. Застиг на одному місці… Для неї….
. .- КАТРУСЯ, ходімо, урок почався!
. .- Що з тобою, КАТЮ?
. .- Учителька кличе тебе, КАТЯ!
. . – КАТРУСЯ!!! – голосно кликали дівчата.
. .Та, нарешті, КАТРУСЯ схаменулася, сиділа у класі за партою, ніби-то слухала те, що розповідала класна керівничка ЗОРЯНА ПЕТРІВНА, і водночас міркувала, що то з нею було.
. .Під час перерви до дівчини підійшов однокласник АНДРІЙ.
. .- Ти бачила не нашого хлопця у школі?
. .- Так, – ніяковіючи відповіла КАТРУСЯ. – То хто він – твій родич чи знайомий, АНДРІЮ?
. .- Та ні! То наш новенький. Із сусіднього села. ІВАНКОМ кличуть його. Хочеш, познайомлю тебе з ним? А ти знаєш, він цікавився у мене: “А хто та дівчина, така весела, з довгою косою? Мені припала до душі.” – Так що, треба знайомитися, бо ти йому дуже сподобалася… – продовжував АНДРІЙ.
. .- Добре. Я згодна, – зраділа КАТРУСЯ.
. .Щосуботи адміністрація місцевої школи організовувала цікаві і змістовні вечори культурного відпочинку для кращих учнів десятирічки.
. . Надворі вже сутеніло. Осінні дні ставали коротшими. Біля центрального входу збиралися старшокласники. В актовій залі розпочиналося святкове дійство чарівної золотої осені.
. .- АНДРІЙ з ІВАНКОМ вже стояли біля воріт шкільного подвір’я. Кілька веселих дівчат, гарно одягнених у святкові сукні, поспішали до початку музичних конкурсів кмітливих і веселих учасників. Одна з дівчат помітно уповільнила ходу. То була КАТРУСЯ.
. .- Ну, ось – це ІВАН, а це КАТЯ. Знайомство відбулося… То я побіг на танці! – вигукнув АНДРІЙ, нічого так і не пояснюючи. Як з’ясувалося пізніше, він організував зустріч ІВАНКА та КАТРУСІ, давши чисту волю широкої натури їхнім найпершим почуттям.
. .І КАТРУСІ, й ІВАНКУ спочатку було ніяково. Хоч їхнього збентеження і не було видно, бо ж надворі стемніло. Тільки молодий місяць на зоряному небі ледь освічував їм непомітну стежину на тротуарі коло школи.
. .Дівчина й хлопець йшли повільно. Вони обоє мовчали, а серденько так билося у грудях, як пташка у клітці. Дихання було таке глибоке і схвильоване, здавалося, що вся людяна душа вийде – вистрибне назовні…
. …І раптом КАТРУСЯ відчула теплу долоню. То ІВАНКО ніжно доторкнувся до її дівочої руки. Отак і йшли вони тротуаром попри шкільне подвір’я, людські оселі, Будинок культури, стару школу, контору місцевого колгоспу – через увесь центр великого села під багатолітніми деревами по головній вулиці.
. .Вони йшли, відчуваючи теплі долоні один одного, тримаючись обережно і ніжно за руки, передаючи стук – биття їхніх сердець… Розмовляли мало, здебільшого розповідали про свої захоплення. Тільки місяць ясний і зоряне небо були свідками першого, справжнього, єдиного і неповторного почуття.
. .Зароджувалось нове щасливе кохання… Зворушливе кохання із першого погляду…
. . . . .Далі буде…
. . ТАМАРА РОМАНЮК,
. . 1 грудня 2018-21 р.
. . Із книги “ДОЛЯ КАТЕРИНИ”,
2

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

0967487735

203
Коментарі: 0Публікації: 126Реєстрація: 08-11-2021

Бронзове перо

Достижение получено 21.11.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій