Для голосування необхідно авторизуватись

КВІТКОВА МЕЛОДІЯ КЕЛЬМЕНЕЧЧИНИ

. .         КВІТКОВА  МЕЛОДІЯ  КЕЛЬМЕНЕЧЧИНИ

. .                            ЗАСНУЛИ МАЛЬВИ КОЛО ХАТИ.
. .                            ЇХ МІСЯЦЬ ВИЙШОВ КОЛИХАТИ

. .                            Богдан Гура, “Балада про мальви”.

. .- “ОБАБІЧ ШЛЯХУ, У ВОГНИСТІЙ ШУГОТІ ЦВІЛИ МАЛЬВИ…
. . З ДАВНІХ – ДАВЕН УКРАЇНСЬКІ РУЖІ РОСЛИ КОЛО КОЖНОЇ ХАТИ, СЯГАЛИ АЖ НА СТРІХУ ПУРПУРОВИМИ ДЗВОНИКАМИ. СКІЛЬКИ ПІСЕНЬ ПРО НИХ СТВОРЕНО! ОСОБЛИВО ЛЮБИЛИ ТІ ВОГНИСТІ КВІТКИ ДІВЧАТА, І ЧАСТО ЗАПЛІТАЛИ ЇХ У СВОЇ ВІНКИ, ПУСКАЮЧИ НА ВОДУ У НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА. І ОСЬ ТЕПЕР МАЛЬВИ – РУЖІ ВИЙШЛИ З ТІСНИХ ДВОРІВ, ЗАКРАСУВАЛИСЯ КРАЙ ДОРОГИ І ГРАЮТЬ У СВОЇ ПЕЛЮСТКОВІ СУРМИ ХВАЛУ МОЛОДОСТІ. КВІТУЮТЬ У БУЙНОМУ ШАЛЕНОМУ РАДІННЮ, НІБИ ЗНАЮТЬ, ЩО НАРОДЖЕНІ ВОНИ ДЛЯ КРАСИ, ПРОСТОРУ, СОНЦЯ”, – ось так прекрасно – возвеличено описує МАЛЬВИ І. ЦЮПА.
. . Пригадую, втішаючись щасливо і щиро, оце не такі вже й давні, здавалося б, 1975 – 1979 роки своєї незабутньої студентської юності, коли майже кожного тижня доїжджала додому із міста КАМ’ЯНЦЯ – ПОДІЛЬСЬКОГО, де навчалася у державному педагогічному інституті імені Затонського – на філологічному факультеті (тепер це університет).
. .- То який тут зв’язок? – спитаєте ви.
. .Як тільки-но ми перетинали невидимий кордон між ХОТИНСЬКИМ районом і КЕЛЬМЕНЕЧЧИНОЮ, моє єство наповнювалось до болю хвилюючою, до щему дорогою ріднизною моєї малої батьківщини. Ставало на душі так добре, світло, легко.
. . Їхали – мандрували ми, молоді, веселі, безтурботні студенти рейсовим автобусом рідною стороною, а назустріч, по обидва боки від дороги – дерева, дерева, дерева, рівно обрізані, акуратно побілені. І … МАЛЬВИ. Багато – багато МАЛЬВ, які впродовж довжелезного шляху гостинно припрошували – кликали нас своїми малиновими, рожевими, білими, пурпуровими, жовтими, бордовими квітками з великими лапатими листками на КЕЛЬМЕНЕЧЧИНУ. Здавалося, що вся дарована природою краса, супроводжувала – колисала нас цілющими земними барвами усенького світу саме тут, у рідній стороні.
. .Ото було! Незабутньо! Неповторно! Прекрасно!
. .Ці раптові живучі спогади дівочої молодості війнули на мене в ту мить, коли якось проїжджала нашими КЕЛЬМЕНЦЯМИ. Мов чарівний БОЖЕСТВЕННИЙ острівець враз виринув перед очима, – невимовного, неписаного, немальованого творіння, – то були МАЛЬВИ. Багато – багато. Як колись. І не де-інде, а біля центральної аптеки та на маленькому подвір’ячку, де мешкає закохана у квіти жінка ЛЮДМИЛА КОСТЯНТИНІВНА ЮР’ЄВА. Це ж треба мати терпіння, жагу і любов, щоб так голубити МАЛЬВИ!
. .Старші люди, думаю, пам’ятають, коли ЛЮДМИЛА КОСТЯНТИНІВНА ЮР’ЄВА, або тьотя МІЛА, як говорили діти, працювала у кінотеатрі “ДОН” і фойє перетворювала – перевтілювала не просто у живий куточок – оазис, а в справжнісінький ботанічний КЕЛЬМЕНЕЦЬКИЙ сад, з якого ніколи і нікому не хотілося виходити. Чого тільки не було у фойє: фікуси, троянди китайські, аспарагус, папороть (вашингтонія), вус золотий, кактуси, плющі, різдв’яники (шлюмбергера), кала, алоє, драцена, станелія, дифенбахії, пеларгонія (калачики), кротони, бамбуки, хлорофітуми (трава рябенька), товстянка деревоподібна (грошове дерево), фіалки, фуксії, бегонії, глоксинії по кілька різновидів. Усього й не згадаєш, та й назви, бувало, не всі були відомі і знайомі. Кожну рослинку – паросток ЛЮДМИЛА КОСТЯНТИНІВНА голубила – пересаджувала, поливала – удобрювала, оберігала – леліяла від морозу і спеки. І дарувала всім бажаючим. Це тепер можливо будь – який вазон купити – придбати, аби тільки гроші. Та й література різна є для любителів. Раніше – все було дефіцитом.
. .Хоч ця людина вже вважається старожилом, та вона, пані ЮР’ЄВА, молода душею і радіє життю, як квітка. І дай, БОЖЕ, їй здоров’я, бо вона оберігає даровану БОГОМ красу.
. .Так – от, віддавши належне людині, яка любить природу, продовжую розмову про МАЛЬВИ. Ці українські квіти і в давнину були доволі чарівними, Але ж нині, коли з ними попрацювали селекціонери, то їхня краса стала неповторною. Переважна більшість сучасних сортів мають махрові квітки найрізноманітніших кольорів, і коли вони квітують, нагадують казкове деревце.
. .А ось як своїми думками про красу, яку дарують МАЛЬВИ, що не лише милує око, а й зігріває душу, ділиться В. АШИРОВА у “КВІТАХ УКРАЇНИ”:
. .- “Вперше я побачила рожеву великоквіткову МАЛЬВУ понад вісім років тому, і вона здивувала мене своєю красою. Її гармонійно доповнювали МАЛЬВИ жовтого, білого і бордового кольорів.
. . Наукова назва рослини – штокроза. Вона може бути від одного до трьох метрів заввишки. Інколи на одному стеблі буває до 20 квіток. МАЛЬВИ світлолюбні.
. .- Посадіть МАЛЬВИ біля своєї оселі! І ви по-справжньому відчуєте чарівність цих чудових квітів!”. До речі, пані В. АШИРОВА може надіслати насіння МАЛЬВИ махрової…
. .А чи знаєте ви, дорогі земляки, що оту КВІТКОВУ МЕЛОДІЮ візитної картки КЕЛЬМЕНЕЧЧИНИ різнобарв’ям МАЛЬВ творили своїми роботящими руками працьовиті і віддані своїй професії люди з районного дорожного підприємства (тепер – інша назва)? Ой, як хочеться, щоб колишня слава про них не була колишньою…
. .Йдеться, отже, про шанобливих людей – квітникарів, яких єднає – ріднить одвічний подих краси і невидимий духовний зв’язок з рідною матінкою – природою у всій величі – гармонії КЕЛЬМЕНЕЧЧИНИ.
. .Повною протилежністю, на превеликий жаль, є такі любителі – квітникарки, яким старі люди дорікнуть не один раз: то не муч рослину (чи худобину), як не маєш глядіти. Бо то БОЖЕ СТВОРІННЯ.
. .Скажімо, чула й таке:
. .- Посадила оце кущ і паростки в землю поклала, воно так добре прийнялося, прижилося, та й пропало. Ех, не маю я коли з ними клопіт мати!
. . – А чого це у тебе (чи у вас) є квітки, а в мене нема? Ми ж разом садили…
. . Мені здається, що й не варто братися, якщо тобі щось не до душі. Справді, не мучте рослину. Адже виростити – викохати можна малюсінький листочок, гілочку, стебельце, квіточку. А ще як БОГА попрохати: – “ГОСПОДИ, ЯКЩО ТВОЯ ВОЛЯ, ПРИЙМИ ЦЮ РОСЛИНКУ У ЗЕМЛЮ СВОЮ! СЛАВА ТОБІ!”
. . А потім… потім можна створити, оформити, зробити чудовий букет або оригінальну композицію, бо витвори фантазії безмежні, чудернацькі, сонцесяйні. І подарувати людині. Бо зроблено від щирої душі…
. .Тож подбаймо про те, щоб квіти завжди своїм розмаїттям кольорів милували око, а краса, яку вони дарують від ранньої весни до пізньої осені, зігрівала душу. І ХАЙ БУДЕ В ДУШАХ НАШИХ ВІЧНЕ КВІТУВАННЯ!
. . І не зникне, не пропаде КВІТКОВА МЕЛОДІЯ НАШОЇ КЕЛЬМЕНЕЧЧИНИ – РІДНОЇ НАШОЇ СТОРОНИ!

. .                      ТАМАРА РОМАНЮК.

1

Автор публікації

Офлайн 5 години

Тамара Романюк

358
Коментарі: 21Публікації: 174Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій