Удвох залишилися ми по цей бік горизонту, алеї кінець розчинився серпанком озону, години спливають невидимо в ясність прозору. Задуха.  У спеку тремтливу закована тиша, як сріблом кора на деревах розквітчана пишно, ні птахів, ні долі, лиш небо і Око Всевишнє. Для ока пейзаж, наче шахи для мозку і знову вино […]