Для голосування необхідно авторизуватись

ХОЛОДНА РОЗЛУКА – “ДОЛЯ КАТЕРИНИ” – Частина 7

 

. .          ХОЛОДНА РОЗЛУКА  –  “ДОЛЯ КАТЕРИНИ” – Частина 7
. .У фойє сільського Будинку культури чарівні мелодії молодіжної музики, які талановито вигравали обдаровані аматори нового музично – інструментального ансамблю “ВІТЕР”, скликали всеньку молодь, молоді сім’ї, дітей, приїжджали люди із сусідніх навколишніх сіл. Надворі, здавалося, ні душі…
. .Тільки одна – єдина закохана пара мандрувала наодинці по освіченому ліхтарями тротуару в один бік, потім – в інший. Знову верталися – мандрували, мало розмовляли, ніби прощалися. То були КАТРУСЯ та ІВАНКО.
. .Пройшов час. ІВАН та КАТЯ отримали атестати про середню освіту після закінчення школи. КАТРУСЯ навчалася на вчительку в одному місті. ІВАНКО став студентом будівельного технікуму в іншому місті. Інколи вони зустрічалися у студентському містечку у КАТРУСІ. Бувало, обоє приїжджали у велике село, де вони вперше познайомилися і закохалися один в одного.
. .Розлучалися щиро, просто, небагатослівно.
. .- До наступної зустрічі!
. .- До побачення! Чекатиму тебе!
. .Вони нічого не обіцяли один одному, не вимагали натомість, не давали ніяких обітниць, сподівалися, що знову незабаром зустрінуться.
. .Після закінчення будівельного технікуму ІВАН служив у лавах Радянської Армії. Їхні щасливі зустрічі перейшли у зворушливі, сповнені палкої і ніжної любові листи. Із хвилюючих слів можна було створити цілий шедевр – поему про справжнє кохання: “Я люблю тебе тільки за те, що в очах твоїх море синіє, що в очах твоїх сонце цвіте, воно душу і пестить, і гріє…” – писав в одному із листів ІВАНКО для КАТРУСІ.
. .Минуло кілька років. КАТРУСЯ зустрічалася з іншими хлопцями, спілкувалася по-дружньому, але по-справжньому кохала і любила ІВАНКА. Вона його чекала, заміж не виходила, хоч були пропозиції не один раз.
. .І ось, нарешті, зустріч…
. .Зустріч… КАТРУСЯ зраділа, ІВАНКО чекав на неї вдома. Та від зустрічі повіяло …холодом…
. .- Ти коли приїхав, ІВАНКУ?
. .- Як у тебе справи, КАТРУСЯ?
. .- Та заходь до нас…
. .- Та ні… Мені тут казали…
. .- Що тобі казали? Не хочеш почути, що я тобі розповім?
. .- Бувай, КАТРУСЯ! Щасливо залишатися…
. .КАТРУСЯ застигла… Як тоді, коли вперше побачила ІВАНКА, коли вони вперше зустрілися поглядом, коли вони вперше закохалися… Закрутилось – закружлялось все довкола. Вона ледь не втратила свідомість. Мама ВІРУНЬКА і бабка НАТАЛІЯ довго ще заспокоювали свою кровинку, мовляв, “скільки ще в тебе хлопців буде, ти у нас файна, розумна, вчена…”.
. .Під час літніх канікул і в перервах – у період державних екзаменів, КАТРУСЯ приїжджала додому у село, ввечері йшла з дівчатами у Будинок культури у кіно або на танці. А одного разу пізно ввечері (бо ж смеркається зарання восени) побачила, як попід руку ІВАНКА вела її подружка МАРІЙКА, йдучи по тротуару. І тоді КАТРУСЯ все зрозуміла, але з’ясовувати нічого не стала, бо це не в її манері виховання. Для неї головне – що правильно і шляхетно поводилася вона з іншими парубками, аби не нашкодити їхнім з ІВАНКОМ стосункам (тепер уже в минулому).
. .КАТРУСЯ влаштувалася на роботу. Їй дуже подобалося спілкуватися із дітьми, із дорослими, організовувати цікаві тематичні заходи. Наполеглива праця поміж людьми, у гарному колективі відволікали дівчину від сумних думок. А якщо на КАТРУСЮ задивлялися парубки, вона якось підсвідомо вишукувала особливі риси обличчя чи характеру і порівнювала з ІВАНКОМ…
. .Ввечері брала у руки сімейний альбом…
. .Довгими зимовими вечорами, перегортаючи сторінки сімейного альбому, мама ВІРУНЬКА та бабка НАТАЛІЯ разом із КАТРУСЕЮ переглядали пам’ятні фотографії. Вдивляючись у знайомі обличчя, згадували про цікаві щасливі моменти і миті не так давно минулих подій…
. .Та ось КАТРУСЯ взяла свій улюблений альбом під назвою “Незабутня молодість моя…”. Тільки відкрила обкладинку і …серденько забилося – затріпотіло схвильовано і тривожно, так часто – голосно, що здалося, от-от вистрибне із грудей: на неї зі світлини дивився справжній красень, із густим волоссям, широкими темними бровами, із серйозним поглядом темних очей, білолиций парубок, у темному костюмі із блискучою краваткою на білосніжній сорочці…
. .- Ади, твій ІВАНКО! – голосно вигукнула бабка НАТАЛІЯ. – Ти дивися, який файний…
. .- Він уже не мій… – розчаровано відповіла КАТРУСЯ і вийшла заплакана в іншу кімнату.
. .- Ну, то треба було вам дивитися ті альбоми та фотографії роздивлятися? Ще й саме тепер, мамо? – дорікнула ВІРУНЬКА своїй свекрусі. – Ну, що тепер робити? Ще заслабне дівчина…
. .Пройшло – минуло кілька років…
. . . . .Далі буде…
. .                                               ТАМАРА РОМАНЮК,
. .                                               26 грудня 2018-20 р.
2

Автор публікації

Офлайн 18 години

Тамара Романюк

698
Коментарі: 26Публікації: 309Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій