Для голосування необхідно авторизуватись

НАУКА ВІД БАБКИ НАТАЛІЇ…

 

. .            НАУКА  ВІД  БАБКИ  НАТАЛІЇ…

. .Гарним і сонячним видався той погожий літній червневий ранок. Дерева вбралися у свої зелені шати, молоденьким листочками на густому гіллі створювали привітний затишок. Чисте й охайне подвір’я вкрилося “пухнастою” зеленою ковдрою молодої трави. Квітували – чарували і приваблювали зір перехожих перші літні квіти – дивоцвіти. Літо було вповні…
. .- Дитино, ТАМАРКО! Гай, піди-но на город, та назбирай “закришки”, будем “лагодити” (готувати) їсти. Ади, тато прийде полуднувати (обідати), то ми з тобою зваримо червоний борщ, – покликала бабка НАТАЛІЯ.
. .І я, радісна, весела, щаслива, побігла на город збирати “закришку” до борщу. А там: очі розбіглися – так уся городина файно зійшла. Мені здавалося, – як тільки-но я стану коло грядок – увесь порядок, гармонія, рівненькі рядочки у цьому природному “музеї” бабчиному – порушиться. Це ж треба з такою людяною любов’ю доглядати – оберігати кожну рослинку, кожен кущик, голубити – пригортати, як живе створіння.
. .Це вже тепер, із життєвого погляду доленосних літ я зрозуміла: бабка НАТАЛІЯ була мудрою людиною, побожною жінкою, доброю господинею, в усьому любила порядок і чистоту, навчала давати лад власним життям і гарними манерами рідного, близького, знайомого, ближнього…
. .- ТАМАРКО, ти не забула, як збирати городину? – Так, як я тебе вчила, – нагадувала бабка.
. .Обережно ступаючи поміж рядки, я почала “щіпати” зелене пір’ячко молодої цибульки, нарвала по два “букетики – кущики” кучерявої петрушки і пахучого кропу, кілька листків “щавнику”, вимикнула із землі три величенькі морквинки, два темно-червоні бурячки і ще одну головку цибулі – “димки”.
. .- Ой, яка ти в мене розумна, дитино! Будеш колись доброю хазяйкою. Вчися варити борщ і “лагодити разну їду”, – казала бабка НАТАЛІЯ.
. .Як заворожена, дивилася я на вправні руки її, які мили, чистили, нарізали, кришили, жарили, помішували, куштували, наливали, солили, закисляли борщ. Справжній український борщ – пахнющий, смачний – смачний, червоний, із “позолоченим” відтінком хвилястих бульбашок. Ну й, звичайно, з курячим м’ясом, яке додавало особливого і незвичного смаку й запаху нашій страві.
. .А тут і тато мій, ІВАН ЯКОВИЧ, надійшов, як казала бабка, прийшов “полуднувати”.
. .- Ой, який добрий борщ, я ще такою не їв! – голосно вигукнув тато. – А хто варив борщ? – усміхаючись, дивився на нас із бабкою. Ми ж переглянулися, бабка засміялася, і сказала, міцно притуливши до своїх грудей мене, ще тоді дев’ятирічну школярочку:
. .- Сам зварився борщ! Їж, сину, їж, ІВАНЕ, на здоров’я!
. .А тато знав: я завжди була бабчиною надійною помічницею й опорою – змалечку аж до свого повноліття.
. .Ці теплі і незабутні спогади війнули на мене саме тоді, коли моя донечка ТЕТЯНА розпитувала, як зварити смачний борщ чи приготувати улюблену страву на обід або вечерю. Вона знайшла зошит із моїми записами, де я занотовувала мамині і бабчині поради домашньої кухні.
. .Я постійно щось радила, висловлювала своїй доньці власну думку і наполегливо переконувала: “Краще один раз спробувати, побачити, аніж десять разів почути. Якби ти навчилася готувати їжу так, як це робили наші мама, бабка, тітка, й тоді ніякої іншої підготовки не треба. Своя, кровна, рідна наука – найкраща, найближча, найдорожча для української господині”.
. .Хай там скільки інформації є в “ІНТЕРНЕТІ”, у пресі, по телебаченню, – то не те, що можна перейняти, навчитися, збагатися, успадкувати від бабки. ДОСВІД ТОЙ – НЕОЦІНЕННИЙ!
. .І як приємно на душі, коли донечка моя вкотре цікавиться, як приготувати ту чи іншу страву, та й обов’язково згадає: “А як робила моя бабка? А твоя бабка що додавала? Які секрети мала? Приправи використовувала?”.
. .Спілкувалися ми удвох, спілкувалися… От я й міркую – задумуюсь щомиті: добре було би, якби ми, поки живуть наші бабці, матері, дай, БОЖЕ, їм здоров’я, спілкувалися – зустрічалися зі своїми кровинками і спорідненими душами частіше. Запозичали – переймали дорогоцінний життєвий досвід, бо їхнє життя, на яке ми споглядаємо, то життя прожите – пережите, думками переплетене – вповите… ЦЕ ДОРОГОЦІННИЙ СКАРБ – ДЛЯ МАЙБУТНІХ ПОКОЛІНЬ…

. .                                             ТАМАРА РОМАНЮК,

. .                                             8 листопада 2018-20 р.

5

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Тамара Романюк

963
Коментарі: 28Публікації: 441Реєстрація: 06-02-2020

Вибір видавця (Вересень 2021)

Достижение получено 18.10.2021

Титул: Вибір видавця (Вересень 2021)

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій