Для голосування необхідно авторизуватись

НЕПРИДУМАНЕ ЖИТТЯ

 

Н Е П Р И Д У М А Н Е      Ж И Т Т Я

– Я йду, мандрую, зачаровую, позолотою кришталевою посипаю і прикрашаю усю БОЖЕСТВЕННУ красу природню – пори осінньої грайливої, бо я, як справжня королева, дарую людям настрій гарний та усмішку красиву і вродливу! Радіймо, веселімося сьогодні, бо у нас чудовий день осені ГОСПОДНЬОЇ, – вчувалося оце молодій вродливій КАТІ… Їй справді здавалося, що чарівниця – осінь пошепки із нею спілкується і запрошує – кличе у ніжні теплі обійми. КАТЯ почувалася такою щасливою, адже вони з РОМАНОМ вирішили побратися…

Майже цілісінький рік молоді люди не просто зустрічалися, спілкувалися, говорили, подорожували, мандрували, вивчали дивовижний світ матінки – Природи у рідній мальовничій стороні… КАТЯ та РОМАН вивчали один одного, намагалися зрозуміти і збагнути внутрішній світ, перейнятися власними уподобаннями та звичками, достеменно вникнути у характер та вдачу один одного. Маючи власний сімейний досвід (це раніше) прагнули не помилитися…

На тому й зупинилися:

– Одружуємось! – БОГ добрий.

КАТЯ та РОМАН висловили цю думку своїм батькам.

– То давайте зробимо усе по-християнськи, по-людськи, – наголосив КАТІН батько ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ. – Най буде, що у тебе був вінок на голові, бо ж весілля ми тобі вже робили, КАТЮ, а ти, парубче, квітку мав весільну в день одруження – зробимо вам спільний вечір. Та й розпишитесь по-хазяйськи у сільській Раді… Отримаєте свідоцтво про одруження.

– Та добре – добре ви кажете, свату, – погодилися РОМАНОВІ батьки.

А КАТЯ та РОМАН тільки усміхалися, радіючи, що складається все по-їхньому. І зажили – залюбувалися молоді господарі на радість своїм батькам та всій великій родині. А незабаром у них знайшовся хлопчик – первісток, якого ВАСИЛЬКОМ нарекли. Через кілька літечок і донечка НАТАЛКА народилася.

Добро і злагода панувала у їхній закоханій родині. КАТЯ й РОМАН працювали на роботі у державних установах, мали невелике підсобне господарство. Вони виховували своїх діток у любові і мирі. Жінка понад усе кохалася у дивовижних квітах, яких насадила перед великою хатою – світлицею так багато, тільки би встигати за ними глядіти. Батьки (з обох сторін) допомогли цю хату нову покласти…

Та ось настали важкі часи: колишній Радянський Союз розпадався… УКРАЇНА, як і всі інші республіки, стала незалежною… Назрівало щоденно питання: як вижити, де влаштуватися на роботу, як виховувати своїх кровиночок – діток…

Ще так – сяк виживали, допомагали батьки…

Та одного разу РОМАН пішов з дому на “свою” роботу і …не повернувся… …Ввечері його привезли на його ж автомобілі ледь живого (п’яного) “друзі”, які теж добряче хильнули оковитої…

У житті, у сімейному житті КАТІ та РОМАНА наступила чорна смуга… Так тривало багато років. Увесь тягар сімейних буднів на свої тендітні і “благенькі” плечі взяла вже хвора дружина…

Були інколи світлі миті у свідомості молодого хазяїна. Він обіцяв і сам собі, і всій родині більше не пити, якщо не вміє пити…

Та вже було пізно: КАТЯ злягла не на жарт. Тільки єдине, що вона могла робити – безперервно молитися, аби ГОСПОДЬ БОГ дав їй та дітям сили і здоров’я усе витримати, а коханому чоловікові – пам’ять і розум, аби змінитися і прийти до БОГА.

Якось, залишившись наодинці, важко хвора КАТЯ щосили намагалася, хоча б трохи задрімати (діти були у школі). Та нічого не виходило. Нестерпні головні болі не припинялися ні на мить. Голова страшенно гуділа різними звуками та гудками, ніби цілий завод з машинобудівними станками. Стомлені очі від постійного безсоння сльозилися по обличчю справжнім дощем. Розбите паралічем тіло не слухалося КАТЮ ніяк…

Раптом жінка щосили підняла своє немічне тіло, різко вхопилася за спинку твердого дивана, обережно ступила на підлогу і босоніж “пішла” (поволочила ноги) повільно – повільно прямо до криниці, вже, було, сіла на цямриння, руками опустила свою ногу у криницю… і …раптом почула крик:

Ти що робиш, дитино? Побійся БОГА! У тебе двоє дітей, на кого їх лишиш? – голосно почав кричати свекор…

КАТЯ, здавалося, аж після голосу свекра схаменулася, почала збуджено і голосно плакати. Плакала цілісінький день, плечі, та й усе тіло здригалося і трусилося ще довго – довго. Свекор забив тривогу, подзвонив КАТІНИМ батькам у сусіднє село. Вже й діти прийшли зі школи.

А донечка НАТАЛКА почувалася такою безпорадною, розгубленою, ніби вже сиротою. Сиділа, жалісливо зібравшись і зігнувшись у клубочок у глибокому кріслі, і все повторювала безперестанку, ридаючи:

– Мамо, як ти могла так зі мною зробити? Як ти могла мене залишити… – І плакала, плакала…

Щось зламалося у душі хворої КАТІ після цього. Єство її сповнювалося невимовним почуттям вдячності ГОСПОДУ БОГУ, ВСЕВИШНЬОМУ, – бо все зупинилося в одну – єдину мить. Зупинилося, щоб …жити.

КАТЯ безперестанку молилася…

– Прости, ГОСПОДИ, прости…

– Прости…

А РОМАН? “Розвиднілося” йому, нарешті. Покинув свою “оковиту” назавжди:

– Це не я, це вона, “нечиста”, мене спокусила, – говорив близьким чоловік.

І знову осінь. Прекрасна золота пора, як справжня королева, дарує людям завжди гарний настрій, за будь-якої погоди – сонячної, дощової, вітряної…

КАТЯ в оточенні своїх дітей НАТАЛОЧКИ та ВАСИЛЬКА, РОМАНА, батьків, щасливо усміхалася. Їй так легко дихалося. Наближалася двадцята річниця їхнього одруження…

…НЕПРИДУМАНЕ ЖИТТЯ… Справді, НЕПРИДУМАНЕ ЖИТТЯ… І додати нічого…

ТАМАРА РОМАНЮК.

1

Автор публікації

Офлайн 12 години

Тамара Романюк

301
Коментарі: 21Публікації: 139Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій