Із заграви п’єш її отруту,
Руки розкидаєш для обійм,
З яблук сонця зернята цикути,
З яблук сонця твій священний німб.
Звідки ця печаль червиться груддю,
Воском заливає свіжість лиць?!
Ти його, звичайно, не забудеш,
Як цикуту сонячних зіниць.
Не забудеш цю вечірню тугу,
Сад в якому допиваєш млість,
Що ідеш по стягнутому кругу,
Сонця німб скрутивши до петлі.
Злюсь, коли з заграви п’єш отруту,
Петлі розпускаю на вірші,
А коли пригублюєш цикуту,
Цей напиток і моїй душі.
Автор публікації
Коментарі: 81Публікації: 74Реєстрація: 08-04-2020
Достижение получено 08.07.2020
Титул: Автор місяця (Червень 2020)
За публікацію “Прощаючись”
14 вподобання користувачів у червні
Достижение получено 11.05.2020
Титул: Яскравий коментатор
Присвоюється користувачу, який прокоментував 50 і більше публікацій
Достижение получено 06.05.2020
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
Думок на тему “ІЗ ЗАГРАВИ П’ЄШ ЇЇ ОТРУТУ”
Зі мною таке саме чудо…