. .У вишиванці я, і він високий та стрункий, –
. .”ЗНІМИ, ФОТОГРАФ, НАС, ПОКИ МИ ЩАСЛИВІ!”
. .І день той незабутній був, зворушливий такий,
. .Здавалося, всі люди особливі.

. .Ось біля татка рідного стоїть уже синок,
. .Йому чотири літечка минало,
. .У веселковому розмаї посеред квіток
. .Чорняву мама донечку тримала.

. .Ішли роки, минали, виростали діточки,
. .До школи мандрували, і навчались.
. .Щасливі фото знов переглядаю залюбки,
. .Ось і вони з коханими стрічались.

. .А тут музика весільна для доньки виграє,
. .І гості ось сходяться у неділю.
. .Кровиночку ми рідну заміж в люди видаєм,
. .І синові зробили теж весілля.

. .Ось ми із чоловіком на світлині знов удвох,
. .Як в молоді літа, колись, прекрасні.
. .Дорослі діти із внуками коло нас обох
. .Дарують радість, втіху своєчасно.

. .Гортаю, усміхаючись, дивлЮся наш альбом,
. .Уважно внуки розглядають фото.
. .Життя миттю промайнуло, – здалОся нам обом,
. .І пам”ять добра є, й нема скорботи.

. .І мама, тато, донька, син – о, незабутня мить!
. .Чудовий кадр у фотооб”єктиві.
. .Душа співає, серденько радіє, не болить, –
. .”ЗНІМИ, ФОТОГРАФ, НАС, ДОПОКИ МИ ЩАСЛИВІ!”

. .                                   ТАМАРА РОМАНЮК.