«Вино»
В бокалі вино, наче світло іскриться
У ньому побачу твоє я обличчя
Згубивши там вечір, такий нескінчений
Світанок проб’ється рятунок блаженний
Спускається світло таке безтурботне
Малює картини, із світу полотна
Несе кудись в даль тих людей, цілі юрби
Вони метушаться, ховаючи журби
По вулиці спішно тролейбус промчиться
У ньому мелькнуть, ті похмурі обличчя
Їх душі промоклі, поцвілі від болі
Живуть наче в сні, кожен граючи ролі
Чекаючи щастя, що десь поруч бродить
Годинник безжальний стукочучи ходить
Зжираючи час, безпощадно голодний
Світанок він втопить, в тумані холоднім
П’янке доливаючи хиже вино
Я жадно доп’ю, щоб з хмеліло воно
Той смуток воно, наче світло розвіє
Та те що розбите, зцілити не вміє
Віталій Прокопович…..
21,02,2016,
Автор публікації
Титул: Вибір видавця (Лютий 2020)
Титул: Небайдужий читач
Думок на тему ““Вино””
Поетично, барвисто, щиро, сповідально. Є глибина життєвої Правди. Майстерне володіння Українським Словом. Бентежний світ Людської Душі, яка так прагне Щастя і не знаходить його. Тому і страждає. Але щастя прийде до такої Людської Душі. Вражений.