Запах димної природи
Я так люблю, коли в повітрі пахне димом,
Цей аромат, що зігріває старі рани.
Нагадування про тепло моєї мами,
Де Сонце сходить на краю барвистих гір.
Насолодитися могутнім скельним видом,
Та підіймаючись, штани стерти до дір.
Обожнюю, коли димить багаття,
Жовто-гарячі вогники:”привіт”.
Малесенькі жаринки, не летіть!!!
Побудьте трохи, вип’ю з вами чаю,
Гітару візьму, пісню заспіваю
Розкинувши на землю біле плаття.
Люблю, коли дощить… Ще й на світанку,
Цей аромат хвилююче лежить.
Я з краплями най хочу говорить,
Про кольори, що зійдуть після нього,
Попереду чекає вже дорога
Вже допиваю веселкову філіжанку.
Обожнюю, як на воді туман снується
Маленькі спогади… Відтворюю сюжет.
Знайду в старій хатині свій мольберт
Та в просторі почну я малювати,
Цю димну суміш буду відчувати
Усе навколо бавиться, сміється.
Люблю, коли в повітрі пахне щастям…
Автор публікації
Я полюбила душу, а не тіло
І щастя криється в буденності життя.
Солодка та оманлива надія
Веде мене за руку в майбуття
Титул: Автор місяця (Серпень 2021)
37 вподобань користувачів у серпні
Титул: Яскравий коментатор
Титул: Небайдужий читач
6 коментарів “Коли в повітрі пахне димом”
Дуже гарно, вірш повернув спогади про дитинство. Дякую, за Вашу творчість.
Дякую за такі теплі слова
В этом стихотворение уже чувствуется осень. Красиво, романтично, и немного грустно.
Поетично, щиро, барвисто. Яскраві образи пейзажів. Та несподівана інформація, що Автор поезії є також художником. Це також впливає на художню своєрідність та барвисту пластику вірша та його пейзажів. Автор дивиться на світ очима поетеси та художника. Це рідкісне поєднання. Вражений
Дякую за відгуки
“Попереду чекає вже дорога” – після цього рядка, очевидно, бракує розділового знака. Люблю все, що перелічено у вірші, і сам вірш.