Я сьогодні зайшов до знайомого хайдзіна, що пише під поетичним псевдонімом Хару-но Канашімі (春の悲しみ). За вікном лив нескінченний травневий дощ, довгий як погляд ченця, що вдягнений в чорне. Після чайної церемонії садо (茶道) ми сіли віршувати. Вишні давно відцвіли, навіть квіти айви загубили свої пелюстки в безодні минулого. Кінець весни навіть птахи зустрічали сльозами, не те що Небо. Тому і не дивно, що випала тема для віршування «Травневий дощ» і я написав таке:
* * *
Горобець сірий
Сів на квітучу акацію.
Травневий дощ.
灰色のスズメ
花の咲いた木の上に座って。
晩春。雨。
* * *
Замовкли птахи.
В порожнечі сірості
Травневий дощ.
鳥たちは静かになった。
灰色の空虚の中で
晩春。雨。
* * *
Вершину Фудзі
Сховала сива імла.
Травневий дощ.
富士山の頂上
灰色の霧に隠れています。
晩春。雨。
* * *
Калюжами йде
Гейша в дерев’яних сандалях.
Травневий дощ.
水たまりを歩く
草履を履いた芸者さん。
晩春。雨。
* * *
Червоне кімоно
Не захистила парасолька
Від цього дощу.
赤い着物
傘は私を守ってくれなかった。
この雨から。
Після віршування ми покликали гейшу в червоному кімоно, але навіть вона не змогла співати і грати на кото, коли падав на землю такий нескінченний і сумний дощ. Навіть смугастий кіт дивився на нас мовчки своїми сумними очима. Ми – четверо поетів (два самураї, гейша і кіт) слухали як падають краплі за вікном у мовчанні.
Автор публікації
Яскравий коментатор
Достижение получено 02.01.2024Титул: Яскравий коментатор